Studia Prawnicze KUL, 2024, nr 4

Permanent URI for this collection

https://hdl.handle.net/20.500.12153/8241

Browse

Browsing Studia Prawnicze KUL, 2024, nr 4 by Issue Date

Filter results by year or month
Now showing 1 - 18 of 18
  • Item
  • Item
  • Item
    Understanding the requirement to document the receipt of a donation from close relatives in order to benefit from inheritance and gift tax exemption (Article 4a (1) (2) of the Act on Inheritance and Gift Tax). An approving commentary on the resolution of the Supreme Administrative Court of 20 March 2023, III FPS 3/22
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Mańczyk, Paweł
    The study approvingly refers to the resolution of the Supreme Administrative Court of 20 March 2023, III FPS 3/22, adopted at the request of the Commissioner for Human Rights, on the formal and technical requirements that a taxpayer must meet to obtain an inheritance and gift tax exemption on account of receiving a donation of funds from close relatives. Contrary to the prevailing line of jurisprudence, the Supreme Administrative Court stated in the above-mentioned resolution that it is not sufficient for the donee to deposit the donation to a bank account on behalf of the donor in order to prove entitlement to a tax exemption. According to the Supreme Administrative Court, this does not make it possible to identify the parties to the donation agreement and does not achieve the purpose of the obligation to document cash donations, i.e. to tighten the tax system and prevent activities aimed at introducing cash of undetermined origin into circulation. The above-mentioned resolution indicates that the condition of documenting the acquisition of a donation is fulfilled only when the donor makes a transfer to the recipient’s bank account (or uses a postal order). This study examines the normative content of the obligation to document the acquisition of a donation of funds, aiming to dispel doubts raised by the linguistic interpretation of Article 4a (1) (2) of the Act of 28 July 1983 on inheritance and gift tax, which establishes this obligation. A dogmatic-legal research method is used in the study. The result is the claim that a recipient’s payment to their own bank account does not meet the conditions of the exemption regulated in Article 4a of the above-mentioned Act, which prompts the author to positively assess the commented resolution of the Supreme Administrative Court. W opracowaniu aprobująco odniesiono się do uchwały Naczelnego Sądu Administracyjnego z dnia 20 marca 2023 r., III FPS 3/22, podjętej na wniosek Rzecznika Praw Obywatelskich w sprawie wymogów formalno-technicznych, jakie musi spełnić podatnik, aby uzyskać zwolnienie z podatku od spadków i darowizn z tytułu otrzymania darowizny środków pieniężnych od osób najbliższych. Wbrew przeważającej linii orzeczniczej, NSA w wyżej wymienionej uchwale stwierdził, że do skorzystania ze zwolnienia podatkowego nie jest wystarczające dokonanie wpłaty darowizny na rachunek bankowy przez obdarowanego na własną rzecz w imieniu darczyńcy. Zdaniem NSA taki sposób wpłaty pieniędzy nie pozwala na identyfikację stron umowy darowizny oraz nie realizuje celu obowiązku udokumentowania darowizny pieniężnej, jakim jest uszczelnienie systemu podatkowego i uniemożliwienie działań zmierzających do wprowadzenia do obiegu środków pieniężnych o nieustalonym pochodzeniu. W przywołanej uchwale wskazano, że przesłankę udokumentowania nabycia darowizny spełnia dopiero dokonanie przez darczyńcę przelewu na rachunek bankowy obdarowanego (względnie posłużenie się przekazem pocztowym). Przedmiotem badań jest treść normatywna obowiązku udokumentowania nabycia darowizny środków pieniężnych, a ich celem rozwianie wątpliwości, jakie budzi wykładnia językowa art. 4a ust. 1 pkt 2 ustawy z dnia 28 lipca 1983 r. o podatku od spadków i darowizn, który ten obowiązek ustanawia. W badaniach posłużono się dogmatyczno-prawną metodą badawczą. Rezultatem badań jest twierdzenie, że dokonanie wpłaty własnej na rachunek bankowy obdarowanego nie spełnia warunków zwolnienia uregulowanego w art. 4a ww. ustawy, co skłoniło autora do pozytywnej oceny komentowanej uchwały NSA. У дослідженні схвально оцінюється рішення Вищого адміністративного суду від 20 березня 2023 року, III FPS 3/22, прийняте на запит Омбудсмена щодо формальних і технічних вимог, яким повинен відповідати платник податків, щоб отримати звільнення від сплати податку на спадщину та дарування при отриманні грошової допомоги від найближчих родичів. Всупереч домінуючій судовій практиці, у вищезгаданому рішенні BAC зазначило, що для того, щоб скористатися податковим звільненням, обдаровуваному недостатньо здійснити на свою користь платіж пожертви на банківський рахунок від імені дарувальника. На думку BAC такий спосіб внесення коштів не дозволяє ідентифікувати сторони договору пожертви та не відповідає меті обов’язку документального оформлення готівкової пожертви, яка полягає в герметизації податкової системи та запобіганні діям, спрямованим на введення в обіг готівки невизначеного походження. Вищезазначена постанова вказує на те, що передумовою документального оформлення набуття пожертви є лише здійснення пожертвувачем переказу на банківський рахунок набувача (або за допомогою поштового переказу). Предметом дослідження є нормативний зміст обов’язку документального підтвердження набуття пожертви готівкою, а його метою – розвіяти сумніви, викликані лінгвістичним тлумаченням статті 4a абз. 1 п. 2 Закону „Про податок на спадщину та дарування” від 28 липня 1983 року, яка встановлює цей обов’язок. У дослідженні використано догматико-юридичний метод. Результатом дослідження є твердження про те, що здійснення власного платежу на банківський рахунок одержувача не відповідає умовам звільнення, регламентованого ст. 4а вищезгаданого Закону, що зумовило позитивну оцінку автором коментованої постанови Вищого адміністративного суду. В документе с одобрением рассматривается постановление Высшего Административного Суда от 20 марта 2023 года, III FPS 3/22, принятое по заявлению Уполномоченного по гражданским правам о формальных и технических требованиях, которые должен выполнить налогоплательщик, чтобы получить освобождение от налога на наследство и дарение при получении дарения денежных средств от ближайших родственников. Вопреки сложившейся судебной практике, Высший Административный Суд в вышеупомянутом постановлении утверждает, что для того, чтобы воспользоваться освобождением от уплаты налога, недостаточно, чтобы дарение было перечислено на банковский счет получателя им самим от имени дарителя. По мнению Высшего Административного Суда, такой способ внесения денег не позволяет идентифицировать сторон договора дарения и не осуществляет цели обязанности документального подтверждения дарения денежных средств, которая заключается в обеспечении эффективности налоговой системы и предотвращении действий, направленных на введение в оборот денежных средств неопределенного происхождения. В рассматриваемом постановлении указано, что условие о документальном подтверждении получения дарения выполняется только путем перечисления дарителем денежных средств на банковский счет получателя (или с использованием почтового перевода). Предметом исследования является нормативное содержание обязанности документального подтверждения приобретения дарения денежных средств, а его целью – устранение сомнений, возникающих при лингвистическом толковании статьи 4a, 1, пункт 2 Закона о налоге на наследство и дарение от 28 июля 1983 года, устанавливающей данную обязанность. В исследовании был использован догматико-правовой метод. Результатом исследования является утверждение о том, что осуществление собственного платежа на банковский счет получателя не соответствует условиям освобождения, установленного в статье 4а вышеупомянутого Закона, что привело автора к положительной оценке комментируемого постановления Высшего Административного Суда.
  • Item
  • Item
    Conventions for the avoidance of double taxation as acts of international and domestic law: consequences of applying tax agreements with differences between official language versions. Commentary to the verdict of the Polish Supreme Administrative Court of 18 April 2023, II FSK 400/21
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Homańczyk, Joanna
    The author discusses the verdict of 18 April 2023 issued by the Polish Supreme Administrative Court in case II FSK 400/21 concerning the obligations of a Polish entity (tax remitter) in the area of uncollected flatrate corporate income tax – also referred to as withholding tax or WHT – on payments made from Poland to a Swedish entity. The author aims to express approval for the standpoint taken by the Court by underlining the dogmatic correctness and axiological value of the commented verdict, as well as recognising it as a notable example of the voice of reason amongst rather inconsistent rulings in similar cases. The main issue the Court considered was the interpretation of Article 11 section 1 of the Convention of 19 November 2004 between the Government of the Republic of Poland and the Government of the Kingdom of Sweden for the avoidance of double taxation and the prevention of fiscal evasion with respect to taxes on income. At the time when the events of the case took place, three language versions of Article 11 section 1 of the Convention existed, and the Polish version – contrary to Swedish and English – did not contain the “beneficial owner” clause. The consequence of the Polish tax remitter assuming that there were no grounds to examine the fulfilment of this condition was, in principle, that no tax was collected on payments made to Sweden, irrespective of whether or not the recipients were the beneficial owners of the receivables. This approach was challenged by Polish tax authorities, according to whom the comparison of different language versions of the disputed provision should effectively lead the tax remitters to notice and apply the beneficial owner condition. In the verdict, the Supreme Administrative Court mostly focuses on the results of discrepancies between the linguistic versions of the Convention, nevertheless, the judgment itself is also a valuable voice in the discussion on withholding tax, in particular the position and function of the tax remitter in the tax system, as well as the scope of the obligations that can reasonably be imposed on it within a democratic state under the rule of law. Autorka omawia wyrok Naczelnego Sądu Administracyjnego z dnia 18 kwietnia 2023 r., II FSK 400/21, wydany w sprawie określenia odpowiedzialności polskiej spółki (płatnika) za niepobrany zryczałtowany podatek dochodowy od osób prawnych od odsetek wypłaconych podmiotowi w Szwecji. Celem opracowania jest wyrażenie aprobaty dla stanowiska zajętego przez Sąd, w szczególności podkreślenie dogmatycznej poprawności oraz wartości aksjologicznej wyroku – będącego godnym uwagi przykładem głosu rozsądku wśród szeregu niespójnych rozstrzygnięć odnoszących się do tego zagadnienia. Kluczowym elementem wyroku jest kwestia wykładni art. 11 ust. 1 Konwencji między Rządem Rzeczypospolitej Polskiej a Rządem Królestwa Szwecji w sprawie unikania podwójnego opodatkowania i zapobiegania uchylaniu się od opodatkowania w zakresie podatków od dochodu, umowy o unikaniu podwójnego opodatkowania z 2004 r. W badanym okresie wskazany przepis funkcjonował w trzech wersjach językowych, przy czym jego polska wersja – inaczej niż wersja szwedzka i angielska – nie zawierała klauzuli tzw. rzeczywistego właściciela otrzymywanych należności. Konsekwencją przyjęcia przez polskich płatników stanowiska mówiącego, że nie ma konieczności badania spełnienia tego warunku, był zasadniczo brak poboru podatku od płatności dokonywanych do Szwecji, niezależnie od tego, czy odbiorcy byli rzeczywistymi odbiorcami otrzymywanych należności, czy też nie. Podejście to zakwestionowały organy podatkowe, wskazując, że porównanie różnych wersji językowych ww. aktu powinno doprowadzić płatników do wniosku o istnieniu w nim przesłanki rzeczywistego właściciela. Gros rozważań Naczelnego Sądu Administracyjnego koncentruje się właśnie na kwestii rozbieżności między wersjami językowymi Konwencji oraz skutkach tychże, a przywołany wyrok stanowi ponadto cenny głos w dyskusji na temat podatku u źródła, w szczególności pozycji i funkcji płatnika w systemie podatkowym oraz zakresu obowiązków, jakie mogą być na niego racjonalnie nałożone w ramach demokratycznego państwa prawa. Авторка обговорює рішення Вищого адміністративного суду від 18 квітня 2023 року, II FSK 400/21, винесене у справі про визначення відповідальності польської компанії (платника) за несплачення паушального корпоративного податку на прибуток з відсотків, сплачених суб’єкту господарювання у Швеції. Мета статті – висловити схвалення позиції, зайнятої Судом, зокрема, підкреслити догматичну правильність та аксіологічну цінність рішення, яке є яскравим прикладом голосу розуму серед низки суперечливих рішень з цього питання. Ключовим елементом рішення є питання тлумачення статті 11, розділ 1 Конвенції між Урядом Республіки Польща і Урядом Королівства Швеція про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням щодо податків на доходи, угоди про уникнення подвійного оподаткування 2004 року. Протягом звітного періоду вищезгадане положення функціонувало у трьох мовних версіях, причому його польська версія – на відміну від шведської та англійської – не містила так званого положення про “фактичного власника” отриманої дебіторської заборгованості. Наслідком того, що польські платники прийняли позицію про відсутність необхідності перевіряти виконання цієї умови, стало те, що в принципі не стягувався податок з платежів, здійснених до Швеції, незалежно від того, чи були одержувачі фактичними отримувачами отриманої дебіторської заборгованості, чи ні. Такий підхід був оскаржений податковими органами, які вказали, що порівняння різних мовних версій вищезгаданого закону має привести платників до висновку про наявність бенефіціарного власника в згаданому законі. Основна частина дискусії у Вищому адміністративному суді зосереджена саме на питанні розбіжностей між мовними версіями Конвенції та наслідках таких розбіжностей, а цитоване рішення, крім того, є цінним голосом у дискусії про податок що утримується, зокрема, про позицію та функції платника в податковій системі та обсяг зобов’язань, які можуть бути обґрунтовано покладені на нього в демократичній правовій державі. Автор анализирует решение Высшего Административного Суда от 18 апреля 2023 г., II FSK 400/21, вынесенное по делу об определении ответственности польской компании (плательщика) за невзысканный фиксированный корпоративный подоходный налог с процентов, выплаченных юридическому лицу в Швеции. Цель статьи – выразить одобрение позиции, занятой Судом, в частности, подчеркнуть догматическую правильность и аксиологическую ценность решения, которое является показательным примером голоса разума на фоне ряда противоречивых решений по этому вопросу. Ключевым элементом решения является вопрос толкования статьи 11 (1) Конвенции между Правительством Республики Польша и Правительством Королевства Швеция об избежании двойного налогообложения и предотвращении уклонения от уплаты налогов в отношении налогов на доходы, соглашения об избежании двойного налогообложения от 2004 года. В течение рассматриваемого периода вышеупомянутое положение действовало в трех языковых версиях, причем польская версия – в отличие от шведской и английской –не содержала так называемой оговорки о бенефициарном владельце в отношении полученной дебиторской задолженности. Следствием того, что польские плательщики придерживались позиции об отсутствии необходимости проверять соблюдение этого условия, стало то, что в принципе платежи в Швецию не облагались налогом, независимо от того, являлись ли получатели фактическими бенефициарами полученной дебиторской задолженности или нет. Этот подход был оспорен налоговыми органами, которые указали, что сравнение различных языковых версий вышеупомянутого закона должно привести плательщиков к выводу о существовании в нем условия о бенефициарном владельце. Основная часть рассуждений Высшего Административного Суда посвящена именно вопросу расхождений между языковыми версиями Конвенции и последствиям таких расхождений. Кроме того, цитируемое решение является ценным аргументом в дискуссии о налоге у источника, в частности о статусе и функции плательщика в налоговой системе и объеме обязательств, которые могут быть обоснованно возложены на него в демократическом правовом государстве.
  • Item
  • Item
    Growing impact of third-parties in VAT taxation - insights from digital platforms
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Zieliński, Robert; Sroka, Emilia Teresa
    This article examines the increasing involvement of third parties, particularly digital platforms, in VAT taxation. It discusses the shift from traditional state-centric tax collection to a model where private entities play a crucial role in ensuring tax compliance. It highlights the EU VAT’s “deemed supplier” regimes, which impose increased liability on digital platforms facilitating transactions, and explores the potential advantages and disadvantages of this approach. Niniejszy artykuł poświęcono problematyce rosnącego zaangażowania stron trzecich, szczególnie platform cyfrowych, w opodatkowanie VAT. Omówione zostało przesunięcie od tradycyjnego, skoncentrowanego na państwie modelu poboru podatków do modelu, w którym prywatne podmioty odgrywają kluczową rolę w zapewnieniu zgodności z prawem podatkowym. W tym kontekście podkreśla się znaczenie reżimu uznanego dostawcy na gruncie unijnego podatku VAT, który nakłada zwiększoną odpowiedzialność na platformy cyfrowe ułatwiające transakcje. W artykule podjęto próbę sformułowania potencjalnych zalet i wad tego podejścia. Ця стаття присвячена зростаючому залученню третіх сторін, зокрема цифрових платформ, до оподаткування ПДВ. У ній обговорюється перехід від традиційної моделі збору податків, орієнтованої на державу, до моделі, в якій приватні суб’єкти відіграють ключову роль у забезпеченні дотримання податкового законодавства. У цьому контексті підкреслюється важливість режиму умовного постачальника на підставі ПДВ Європейського Союзу, який покладає підвищену відповідальність на цифрові платформи, що сприяють здійсненню транзакцій. У статті зроблено спробу сформулювати потенційні переваги та недоліки такого підходу. В данной статье рассматривается растущее участие третьих сторон, в частности цифровых платформ, в налогообложении НДС. В ней обсуждается переход от традиционной модели сбора налогов, ориентированной на государство, к модели, в которой частные субъекты играют ключевую роль в обеспечении соблюдения налогового законодательства. В этом контексте подчеркивается важность режима предполагаемого поставщика (deemed supplier) в рамках НДС ЕС, который возлагает повышенную ответственность на цифровые платформы, способствующие осуществлению сделок. В статье предпринята попытка сформулировать потенциальные преимущества и недостатки такого подхода.
  • Item
    A theoretical model for the use of participatory budgeting in implementing an environmental policy and combating climate change
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Baranowski, Jakub
    Modern states have a responsibility to run an effective climate policy by adapting solutions that will have a long-term positive impact on the surrounding environment. This also applies to the state of the law, which must respond to the changing reality. An important research problem addressed in this study is whether there is a regulation in Polish legislation that allows the functioning of so-called green participatory budgeting. With this in mind, I present the following research questions: Can participatory budgeting as a public participation tool be a basis for an effective model of engaging residents in the fight against climate change? Does the Polish legal system stipulate the creation of climate-related participatory budgeting? Does the Polish legislation need a new regulation on green participatory budgeting, through which only pro-climate projects will be created? Providing answers to these research questions was possible after conducting an analysis based on the following research methods: interpretation of the law in force and an analysis of the evolution of law in time. This allowed the following conclusions: participatory budgeting (PB) is an appropriate form of public participation, thanks to which pro-climate tasks can be developed. The current legal regulations in Poland relating to participatory budgeting should be described as general, which, based on the analysis carried out here, was found to be insufficient and incompatible with the social reality, which aims to have pro-climate proposals and to implement them. Therefore, the legislator must intervene and allow citizens to submit such projects under a separate procedure for climate participatory budgeting. Współczesne państwa mają obowiązek prowadzenia skutecznej polityki klimatycznej poprzez adaptację rozwiązań, które będą miały długofalowy i pozytywny wpływ na środowisko. Dotyczy to również porządku prawnego, który musi reagować na zmieniającą się rzeczywistość. Istotnym problemem badawczym podjętym w niniejszym opracowaniu jest pytanie, czy w polskim ustawodawstwie istnieje regulacja prawna umożliwiająca funkcjonowanie tzw. zielonego budżetu partycypacyjnego. Mając to na uwadze, przedstawiam następujące pytania badawcze: Czy budżet partycypacyjny jako narzędzie partycypacji społecznej może być podstawą skutecznego modelu angażowania mieszkańców w walkę ze zmianami klimatu? Czy polski system prawny przewiduje tworzenie budżetów partycypacyjnych związanych z klimatem? Czy polskie prawodawstwo potrzebuje nowej legislacji w zakresie tzw. zielonego budżetu partycypacyjnego, dzięki któremu powstawać będą wyłącznie projekty proklimatyczne? Udzielenie odpowiedzi na postawione pytania badawcze było możliwe dzięki przeprowadzonej analizie opartej na następującej metodzie badawczej – interpretacji obowiązującego prawa oraz analizie ewolucji prawa w czasie. Pozwoliło to na sformułowanie następujących wniosków: budżet partycypacyjny jest odpowiednią formą partycypacji społecznej, dzięki której mogą powstawać projekty proklimatyczne, zmieniające naszą rzeczywistość. Ponadto obecne regulacje prawne w polskim ustawodawstwie odnoszące się do budżetu partycypacyjnego należy określić jako ogólne, co na podstawie przeprowadzonej analizy uznano za niewystarczające i niedostosowane do obecnych realiów społecznych, których celem jest realizacja propozycji proklimatycznych. Niniejsze studium wieńczy konkluzja, iż polski ustawodawca musi interweniować i umożliwić obywatelom składanie takich projektów w ramach odrębnej procedury klimatycznego budżetu partycypacyjnego. Сучасні країни зобов’язані проводити ефективну кліматичну політику, адаптуючи рішення, які матимуть довгостроковий позитивний вплив на навколишнє середовище. Це стосується також і правового порядку, який повинен реагувати на реальність, що зазнає змін. Важливою дослідницькою проблемою, яка розглядається в цьому дослідженні, є питання, чи існує в польському законодавстві правове регулювання, яке уможливлює функціонування т. зв. “зеленого” бюджету участі. Зважаючи на це, я пропоную такі дослідницькі запитання: Чи бюджет участі, як інструмент соціальної участі, може бути основою для ефективної моделі залучення нромадян до боротьби зі зміною клімату? Чи польська правова система передбачає створення таких бюджетів участі, які могли б бути пов’язаними із кліматом? Чи польське законодавство потребує нового законодавства щодо т. зв “зеленого” бюджету участі, завдяки якому створюватимуться лише прокліматичні проєкти? Відповісти на так сформульовані дослідницькі запитання стало можливим завдяки аналізу, основаному на дослідницькому методі, яким є тлумачення чинного права та аналіз еволюції права з плином часу. Це дозволило сформулювати наступні висновки: бюджет участі є відповідною формою соціальної участі, завдяки якій можна створювати прокліматичні проєкти, які дадуть можливість змінити нашу реальність. Крім того слід завважити, що чинні правові норми польського законодавства, що стосуються бюджету участі, слід охарактеризувати як загальні, які, на основі проведеного аналізу, вважаються недостатніми та непристосованими до сьогоднішніх соціальних реалій, спрямованих на реалізацію прокліматичних ініціатив. Дане дослідження дозволяє зробити висновок, що польський законодавець повинен втрутитися і дозволити громадянам подавати такі проєкти у рамках окремої процедури кліматичного бюджету участі. Современные государства обязаны проводить эффективную климатическую политику, адаптируя решения, которые окажут долгосрочное и положительное воздействие на окружающую среду. Это касается и правового порядка, который должен реагировать на меняющуюся реальность. Важной исследовательской проблемой, рассматриваемой в данной статье, является вопрос о том, существует ли в польском законодательстве правовая норма, позволяющая функционировать так называемому зеленому партисипативному бюджету. Исходя из этого, выносятся на обсуждение следующие вопросы: Может ли партисипативный бюджет как инструмент общественного участия стать основой для эффективной модели вовлечения граждан в борьбу с изменением климата? Предусматривает ли польская правовая система создание партисипативных бюджетов, связанных с климатом? Нужен ли польскому законодательству новый закон о так называемом зеленом партисипативном бюджете, благодаря которому будут создаваться только проекты, направленные на защиту климата? Ответить на поставленные исследовательские вопросы стало возможным благодаря анализу, основанному на следующем методе исследования – интерпретации существующего законодательства и анализе его эволюции во времени. Это позволило сформулировать следующие выводы: партисипативный бюджет является подходящей формой общественного участия, благодаря которой могут быть созданы поддерживающие климат проекты, меняющие нашу реальность. Кроме того, существующие в польском законодательстве правовые нормы, касающиеся партиципаторного бюджета, следует характеризовать как общие, которые, на основании проведенного анализа, были признаны недостаточными и не адаптированными к современным социальным реалиям, направленным на реализацию предложений в области защиты климата. В данном исследовании формулируется вывод о том, что польскому законодателю необходимо принять меры и предоставить гражданам возможность представлять такие проекты в рамках отдельной процедуры климатического партисипативного бюджета.
  • Item
  • Item
    Calculation of tax income of entrepreneurs – possible prospects and main problems of implementation of the book-tax conformity concept in the Polish system
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Supera-Markowska, Maria
    According to book-tax conformity (BTC) concept, financial accounts are authoritative for tax purposes. Thisconcept is used in some countries, while in others (including Poland) – it is not. Currently and among other aspects, due to some EU and OECD projects, this situation most probably will have to change, at least to some extent. It is in this regard that the possible prospects and main problems of implementation of the book-tax conformity concept in the Polish system are analysed in this article. Koncepcja zgodności księgowo-podatkowej (book-tax conformity) oznacza, że rachunkowość finansowa jest autorytatywna dla celów podatkowych. Koncepcja ta jest stosowana w niektórych krajach, a w innych (w tym w Polsce) – nie. Obecnie, m.in. w związku z niektórymi projektami unijnymi i OECD, sytuacja ta najprawdopodobniej, przynajmniej w pewnym stopniu, będzie musiała ulec zmianie. W związku z tym w artykule przeanalizowano możliwe perspektywy i główne problemy implementacji koncepcji zgodności księgowo-podatkowej w polskim systemie. Концепція бухгалтерсько-податкової відповідності (book-tax conformity) означає, що фінансовий облік є достовірним для цілей оподаткування. У деяких країнах ця концепція застосовується, але не в інших (у тому числі в Польщі) – зовсім не використовується. Сьогодні здається, що, зокрема, завдяки деяким проєктам ЄС та ОЕСР, ця ситуація принаймні до певної міри мусить змінитися. Тому в статті проаналізовано можливі перспективи та основні проблеми впровадження концепції бухгалтерсько-податкової відповідності в польській системі. Концепция соответствия между бухгалтерской и налоговой отчетностью (book-tax conformity) означает, что финансовый бухгалтерский учет является авторитетным для налоговых целей. Эта концепция применяется в одних странах, a в других (в том числе в Польше) – нет. В настоящее время, в частности, благодаря некоторым проектам ЕС и ОЭСР, эта ситуация, скорее всего, должна измениться, по крайней мере, в некоторой степени. Поэтому в статье анализируются возможные перспективы и основные проблемы внедрения концепции соответствия между бухгалтерской и налоговой отчетностью в польской системе.
  • Item
    On the dissonance between the legislature’s actual and declared objectives of shaping the agricultural system
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Mikołajczyk, Joanna; Nowak, Ireneusz
    At the root of the restrictive legal regulations that were introduced in the Act of 11 April 2003 on Shaping the Agricultural System is the assumption of the special importance of agricultural real estate in the socio-economic system in Poland. The objectives of the legislator can be reconstructed primarily based on the preamble to the Act, as well as the content of Article 1 of the UKUR At the same time, these goals should be interpreted as a set of values and substantive requirements for the formation of the agricultural system. The preamble to the UKUR specifies the goals that the legislature intended the regulation to achieve, in particular: to strengthen the protection and development of family farms that are the basis of the agricultural system of the Republic of Poland, ensuring the proper development of agricultural land in the country, ensuring food security for citizens and supporting diversified agricultural activities conducted in accordance with environmental requirements and conducive to rural development. On the other hand, the provision of Article 1 of the UKUR specifies expressis verbis the objectives to be achieved with the use of the instrumentality provided by the law, including among them: 1) improving the area structure of farms; 2) counteracting excessive concentration of agricultural real estate; 3) ensuring that agricultural activities are carried out on family farms by qualified persons; 4) promoting the development of rural areas; 5) implementing and applying agricultural support instruments; 6) active state policy. The tasks expressed in Article 1 of the UKUR are not consistent with the conceptual assumptions expressed by the legislator in the preamble, which are accepted as justification for the legislative activity undertaken. The juxtaposition of the content of the preamble of the UKUR and Article 1 of the UKUR with the political and legal environment in which the law operates, allows one to conclude that there has been a dissonance between the actual and revealed intentions of the legislator’s action. U podstaw restrykcyjnych regulacji prawnych, które wprowadzono w ustawie o kształtowaniu ustroju rolnego, leży założenie o szczególnym znaczeniu nieruchomości rolnych w ustroju społeczno-gospodarczym Polski. Cele ustawodawcy można zrekonstruować przede wszystkim na podstawie preambuły ustawy, jak też treści art. 1 ustawy o kształtowaniu ustroju rolnego. Cele te powinny być jednocześnie interpretowane jako zbiór wartości i merytorycznych wymogów kształtowania ustroju rolnego. W preambule ustawy o kształtowaniu ustroju rolnego określono cele, które zgodnie z założeniami ustawodawcy ma realizować regulacja, a są nimi: wzmocnienie ochrony i rozwój gospodarstw rodzinnych stanowiących podstawę ustroju rolnego Rzeczypospolitej Polskiej; zapewnienie właściwego zagospodarowania ziemi rolnej w Rzeczypospolitej Polskiej; zapewnienie bezpieczeństwa żywnościowego obywateli oraz wspieranie zróżnicowanego rolnictwa prowadzonego w zgodzie z wymogami ochrony środowiska i sprzyjającego rozwojowi obszarów wiejskich. Z kolei przepis art. 1 ustawy o kształtowaniu ustroju rolnego expressis verbis określa cele, które mają zostać osiągnięte przy zastosowaniu instrumentarium przewidzianego w ustawie, zaliczając do nich: 1) poprawę struktury obszarowej gospodarstw rolnych; 2) przeciwdziałanie nadmiernej koncentracji nieruchomości rolnych; 3) zapewnienie prowadzenia działalności rolniczej w gospodarstwach rodzinnych przez osoby o odpowiednich kwalifikacjach; 4) wspieranie rozwoju obszarów wiejskich; 5) wdrażanie i stosowanie instrumentów wsparcia rolnictwa; 6) aktywną politykę państwa. Zadania wskazane w art. 1 ustawy o kształtowaniu ustroju rolnego nie są spójne z wyrażonymi przez ustawodawcę w preambule założeniami koncepcyjnymi, które przyjmowane są jako uzasadnienie dla podejmowanej działalności ustawodawczej. Zestawienie treści preambuły ustawy o kształtowaniu ustroju rolnego oraz art. 1 tej regulacji ze środowiskiem polityczno-prawnym, w którym ustawa funkcjonuje, pozwala stwierdzić, iż doszło do dysonansu pomiędzy rzeczywistymi a ujawnionymi intencjami działania ustawodawcy. В основі обмежувальних правових норм, запроваджених Законом про формування аграрного устрою, лежить припущення про особливу важливість сільськогосподарської нерухомості в соціально-економічній системі Польщі. Цілі законодавця можна реконструювати, насамперед, на основі преамбули до Закону, а також змісту статті 1 Закону про формування аграрного устрою. Ці цілі слід одночасно інтерпретувати як набір цінностей та змістовних вимог до формування аграрного устрою. У преамбулі Закону про формування аграрного устрою визначено цілі, які, згідно з припущеннями законодавця, має реалізувати закон, а саме: посилення захисту та розвитку сімейних фермерських господарств, що становлять основу аграрного устрою Республіки Польща; забезпечення належного управління сільськогосподарськими землями в Республіці Польща; забезпечення продовольчої безпеки громадян та підтримка диверсифікованого сільського господарства, яке ведеться з дотриманням вимог охорони довкілля та сприяє розвитку сільських територій. У свою чергу, положення статті 1 Закону про формування аграрного устрою expressis verbis визначає цілі, які мають бути досягнуті за допомогою інструментів, передбачених Законом, серед яких 1) поліпшення територіальної структури сільськогосподарських підприємств; 2) протидія надмірній концентрації сільськогосподарської нерухомості; 3) забезпечення ведення сільськогосподарської діяльності в сімейних господарствах особами, які мають відповідну кваліфікацію; 4) підтримка розвитку сільських територій; 5) впровадження та застосування інструментів підтримки сільського господарства; 6) активна державна політика. Завдання, зазначені у статті 1 Закону про формування аграрного устрою, не узгоджуються з концептуальними припущеннями, висловленими законодавцем у преамбулі, які прийняті в якості обґрунтування здійснюваної законодавчої діяльності. Зіставлення змісту преамбули Закону про формування аграрного устрою та статті 1 цього нормативно-правового актy з політико-правовим середовищем, в якому функціонує Закон, дозволяє зробити висновок про дисонанс між дійсними та виявленими цілями законодавця. В основе ограничительных правовых норм, введенных Законом о формировании сельскохозяйственного строя, лежит предположение об особой значимости сельскохозяйственной недвижимости в социально-экономической системе Польши. Цели законодателя можно реконструировать, прежде всего, на основе преамбулы к Закону, а также содержания статьи 1 Закона о формировании сельскохозяйственного строя. Эти цели следует одновременно интерпретировать как набор ценностей и содержательных требований к формированию сельскохозяйственного строя. В преамбуле к Закону о формировании сельскохозяйственного строя изложены цели, которые, по замыслу законодателя, должно преследовать данное регулирование, а именно: усиление защиты и развития семейных хозяйств, составляющих основу сельскохозяйственного строя Республики Польша; обеспечение надлежащего управления земельными ресурсами сельскохозяйственного назначения в Республике Польша; обеспечение продовольственной безопасности граждан; поддержка многоотраслевого сельского хозяйства, функционирующего в соответствии с требованиями охраны окружающей среды и способствующего развитию сельских территорий. В свою очередь, положение статьи 1 Закона о формировании сельскохозяйственного строя expressis verbis определяет цели, которые должны быть достигнуты с использованием инструментов, предусмотренных Законом, в том числе: 1) улучшение территориальной структуры хозяйств; 2) противодействие чрезмерной концентрации сельскохозяйственной недвижимости; 3) обеспечение ведения сельскохозяйственной деятельности в семейных хозяйствах лицами, имеющими соответствующую квалификацию; 4) поддержка развития сельских территорий; 5) внедрение и применение инструментов поддержки сельского хозяйства; 6) активная государственная политика. Задачи, обозначенные в статье 1 Закона о формировании сельскохозяйственного строя, не соответствуют концептуальным посылкам, выраженным законодателем в преамбуле, которые принимаются в качестве обоснования осуществляемой законодательной деятельности. Сопоставление содержания преамбулы Закона о формировании сельскохозяйственного строя и статьи 1 данного нормативного акта с политико-правовой средой, в которой функционирует данный Закон, позволяет сделать вывод о наличии диссонанса между реальными и выявленными намерениями деятельности законодателя.
  • Item
    On the need to guarantee deposits of local government units – a discussion against the resolution of Podkarpacki Bank Spółdzielczy in Sanok
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Kowalewska, Ewa
    Local government, as a form of organizing local public life, participates in the exercise of public authority. Local government units (hereinafter LGUs) run their own financial management and use specific financial outlays to carry out their responsibilities. They are also participants in the financial market and keep their free funds in bank accounts. The research conducted for the purposes of this study concerned the effects of excluding local government units from the deposit guarantee system. It attempts to assess the lack of guarantee protection of local government units in the context of compulsory restructuring conducted by the Bank Guarantee Fund (hereinafter BFG). The dogmatic-legal method and the case study method were used. The research results allow us to conclude that the lack of protection of local government deposits is an important problem, and the applicable legislation does not provide due procedures, for example, in the selection of the right bank. Samorząd terytorialny, jako forma organizacji lokalnego życia publicznego, uczestniczy w sprawowaniu władzy publicznej. Jednostki samorządu terytorialnego prowadzą własną gospodarkę finansową i wykorzystują określone nakłady finansowe do realizacji swoich zadań. Są także uczestnikami rynku finansowego, a posiadane wolne środki przechowują na rachunkach bankowych. Badanie prowadzone na potrzeby niniejszego opracowania dotyczyło skutków wyłączenia jednostek samorządu terytorialnego z systemu gwarantowania depozytów. Ich celem była próba oceny braku ochrony gwarancyjnej jednostek samorządu terytorialnego w kontekście przymusowej restrukturyzacji prowadzonej przez Bankowy Fundusz Gwarancyjny. W artykule posłużono się metodą dogmatyczno-prawną oraz studium przypadku. Otrzymane wyniki pozwalają wnioskować, że zagadnienie braku ochrony depozytów jednostek samorządu terytorialnego jest ważnym problemem, a obowiązujące ustawodawstwo nie zapewnia należytych procedur chociażby w zakresie wyboru właściwego banku. Місцеве самоврядування, як форма організації локального суспільного життя, бере участь у здійсненні публічної влади. Органи місцевого самоврядування здійснюють власне фінансове управління і використовують певні фінансові ресурси для виконання своїх завдань. Вони також є учасниками фінансового ринку і зберігають свої вільні кошти на банківських рахунках. Аналіз, проведений для цілей цього дослідження, стосувався наслідків виключення органів місцевого самоврядування із системи гарантування вкладів. Його метою була спроба оцінити відсутність гарантійного захисту органів місцевого самоврядування в контексті примусової реструктуризації, проведеної Банківським гарантійним фондом. У статті використано догматико-юридичний метод та метод аналізу конкретних ситуацій. Отримані результати дозволяють зробити висновок, що питання відсутності захисту вкладів органів місцевого самоврядування є важливою проблемою, а чинне законодавство не передбачає належних процедур, принаймні щодо вибору відповідного банку. Местное самоуправление, как форма организации местной общественной жизни, участвует в осуществлении публичной власти. Субъекты местного самоуправления самостоятельно управляют своими финансами и используют определенные финансовые ресурсы для выполнения своих задач. Они также являются участниками финансового рынка и хранят свободные средства на банковских счетах. Исследования, проведенные в рамках данной статьи, касались последствий исключения субъектов местного самоуправления из системы гарантирования вкладов. Их целью была попытка оценить отсутствие гарантийной защиты субъектов местного самоуправления в контексте принудительной реструктуризации, проводимой Банковским гарантийным фондом. В статье использовался догматико-правовой метод и метод кейс-стади. Полученные результаты позволяют сделать вывод о том, что проблема отсутствия защиты вкладов субъектов местного самоуправления является актуальной, а действующее законодательство не обеспечивает надлежащих процедур, в том числе и в отношении выбора подходящего банка.
  • Item
    Analysis of the right to live in a clean and healthy environment under Vietnamese law and suggestions on how it could be improved
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Tran, Cong Thiet
    In October 2021, in line with previous international treaty obligations, in particular the 1972 Stock­holm Declaration, the United Nations Human Rights Council’s Resolution 48/13, granted all people the right to live in a clean and healthy environment. Article 43 of the Vietnam Constitution affirms that a clean, healthy, and sustainable environment is a human right for all, not just a privilege for some. Nevertheless, environmental pollution and its devastating impact on local communities throughout Vietnam still generally continue unabat­ed due to the failure of national and local authorities to adequately monitor polluters, enforce environmental protections, and prosecute offenders. The purpose of this article is to outline some of the reasons why problems exist in the implementation of current Vietnamese environmental law and provide some suggestions on how many of these challenges could be overcome. Zgodnie ze zobowiązaniami wynikającymi z traktatów międzynarodowych, począwszy od Deklaracji Sztokholmskiej z 1972 r., aż po rezolucję 48/13 Rady Praw Człowieka przyjętą dnia 8 października 2021 r., prawo do życia w czystym i zdrowym środowisku podlega istotnej ochronie na mocy prawa wietnamskiego. W szczególności art. 43 konstytucji Wietnamu stwierdza, że czyste, zdrowe i zrównoważone środowisko jest prawem człowieka przysługującym wszystkim, a nie tylko przywilejem niektórych. Niemniej zanieczyszczenie środowiska oraz jego niszczycielski wpływ na społeczności lokalne w całym Wietnamie zasadniczo nie ulegają osłabieniu z powodu zaniedbań władz krajowych i lokalnych w zakresie odpowiedniego monitorowania sprawców zanieczyszczeń, egzekwowania ochrony środowiska i ścigania przestępców. W niniejszym opracowaniu przedstawiono problemy występujące przy wdrażaniu prawa ochrony środowiska oraz wysunięto propozycje, które pozwoliłyby na poprawę stosowania tych regulacji w wietnamskim systemie prawnym. Відповідно до міжнародних договірних зобов’язань, починаючи від Стокгольмської декларації 1972 року і закінчуючи Резолюцією 48/13 Ради з прав людини, прийнятою 8 жовтня 2021 року, право на життя в чистому і здоровому довкіллі є значною мірою захищене в’єтнамським законодавством. Зокрема, стаття 43 Конституції В’єтнаму стверджує, що чисте, здорове та стале довкілля є правом людини, яким ко- ристуються всі, а не лише привілеєм для деяких. Однак забруднення довкілля та його руйнівний вплив на місцеві громади по всьому В’єтнаму, як правило, не зменшується через нездатність національних та міс- цевих органів влади здійснювати належний моніторинг забруднювачів, забезпечувати охорону довкілля та переслідувати порушників. У цій статті окреслено проблеми, що виникають у процесі імплементації природоохоронного законодавства, та висловлено пропозиції щодо покращення застосування цих норм у в’єтнамській правовій системі. В соответствии с международными договорными обязательствами, начиная со Стокгольмской декларации 1972 года и заканчивая резолюцией 48/13 Совета по правам человека, принятой 8 октября 2021 года, право на жизнь в чистой и здоровой окружающей среде в значительной степени защищено вьетнамским законодательством. В частности, в статье 43 Конституции Вьетнама утверждается, что чистая, здоровая и экологически устойчивая окружающая среда – это право человека, которым пользуются все, а не только привилегия некоторых. Однако загрязнение окружающей среды и его разрушительное воздействие на местные сообщества по всему Вьетнаму в целом не ослабевает из-за неспособности национальных и местных властей адекватно контролировать загрязнителей, обеспечивать охрану окружающей среды и преследовать нарушителей. В данной статье излагаются проблемы, возникающие при внедрении законодательства по охране окружающей среды, а также вносятся предложения по улучшению применения этих норм в правовой системе Вьетнама.
  • Item
    Environmental protection solutions and real estate tax
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Majka, Paweł
    This study analyses real estate tax regulations in the context of taxation of land occupied for photovoltaic farms and taxation of electrostatic precipitators and hydropower plants in the context of ecological solutions. The analysis of the applicable regulations leads to the conclusion that there are solutions in the real estate tax that can be described as, to put it mildly, not encouraging “green” behaviour, an example of which is the highest rate of taxation of land occupied for a photovoltaic power plant, as well as taxation of elements of hydroelectric power plants. Also, the “randomness” of taxation of buildings in real estate tax causes doubts regarding the taxation of electrostatic precipitators, which results in the lack of the expected ecological incentive to install these facilities. The Author uses the method of dogmatic and legal analysis of court decisions. Przedmiotem opracowania jest analiza regulacji podatku od nieruchomości w kontekście opodatkowania gruntów zajętych na farmy fotowoltaiczne oraz opodatkowania elektrofiltrów i elektrowni wodnych w kontekście rozwiązań ekologicznych. Analiza obowiązujących przepisów prowadzi do wniosku, że w podatku od nieruchomości występują rozwiązania, które można uznać za co najmniej niemotywujące do zachowań „ekologicznych”, czego przykładem jest opodatkowanie najwyższą stawką gruntów zajętych na elektrownię fotowoltaiczną, jak również opodatkowanie elementów elektrowni wodnych. Ponadto „przypadkowość” w opodatkowaniu budowli w podatku od nieruchomości powoduje wątpliwości odnośnie do opodatkowania elektrofiltrów, co skutkuje brakiem oczekiwanej zachęty (bodźca) o charakterze ekologicznym do instalowania tych obiektów. Autor posłużył się analizą dogmatyczno-prawną oraz analizą orzeczeń sądów administracyjnych. Предметом дослідження є аналіз податкового законодавства на нерухоме майно в контексті оподаткування землі, зайнятої під фотоелектричні ферми та оподаткування електрофільтрів і гідроелектростанцій у контексті екологічних рішень. Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що в податку на нерухоме майно існують рішення, які можна вважати принаймні такими, що не мотивують “екологічної” поведінки, прикладом чого є найвища ставка оподаткування землі, зайнятої під фотоелектричну станцію, а також оподаткування елементів гідроелектростанцій. Крім того, “випадковість” оподаткування будівель податком на нерухоме майно викликає сумніви щодо оподаткування електрофільтрів, що призводить до відсутності очікуваного екологічного стимулу для встановлення цих об’єктів. Автор використовував догматико-правовий аналіз та аналіз рішень адміністративних судів. Предметом данной работы является анализ регулирования налога на недвижимость в контексте налогообложения земель, занятых фотоэлектрическими фермами, и налогообложения электрофильтров и гидроэлектростанций в контексте экологических решений. Анализ действующих норм приводит к выводу о наличии в налоге на недвижимость решений, которые можно рассматривать, по крайней мере, как немотивирующие для «экологичного» поведения, примером которых является налогообложение по максимальной ставке земли, занятой фотоэлектрической станцией, а также налогообложение элементов гидроэлектростанций. Кроме того, «случайность» в налогообложении сооружений в рамках налога на имущество вызывает сомнения в налогообложении электрофильтров, что приводит к отсутствию ожидаемого стимула (побуждения) экологического характера для установки этих сооружений. Автор использовал догматико-правовой анализ и анализ решений административных судов.
  • Item
    The possibility of amending an interpretative decision issued by ZUS – comments "de lege lata" and "de lege ferenda"
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Wantoch-Rekowski, Jacek; Brzezicki, Tomasz
    This article discusses amending an interpretative decision issued by the Social Insurance Institution (Zakład Ubezpieczeń Społecznych, ZUS). The study aimed to present proposals for legislative changes in interpreting the contribution rules. This article uses the classic research method for legal sciences, that is, the dogmatic legal method. The provisions that currently allow for the amendment of a decision as a result of the resumption of proceedings are analysed. The authors investigated an analogous institution at the level of tax law and, as a result of their research, proposed an amendment to the regulation that makes it possible to change an interpretative decision of the Social Insurance Institution after it has been found to be incorrect. By enabling faulty interpretative decisions to be eliminated from legal circulation, the protective function of interpretations will be strengthened in relation to payers of social security contributions who have the status of entrepreneurs. Artykuł dotyczy problematyki zmiany decyzji interpretacyjnej wydawanej przez ZUS. Analizie zostały poddane przepisy, które aktualnie umożliwiają zmianę decyzji w wyniku wznowienia postępowania. Autorzy zbadali analogiczną instytucję na płaszczyźnie prawa podatkowego i zaproponowali zmianę regulacji, dzięki którym jest możliwa zmiana decyzji interpretacyjnej ZUS po stwierdzeniu jej nieprawidłowości. Wskutek umożliwienia eliminacji z obrotu prawnego wadliwych decyzji interpretacyjnych ulegnie wzmocnieniu funkcja ochronna interpretacji w stosunku do płatników składek na ubezpieczenia społeczne, mających status przedsiębiorców. Стаття присвячена питанню внесення змін до рішення про тлумачення, прийнятого Закладoм соціального страхування. Проаналізовано положення, які наразі дозволяють вносити зміни до рішення в результаті повторного розглядy справи. Автори дослідили аналогічний інститут на рівні податкового права та запропонували внести зміни до нормативних актів, які дозволяють змінювати рішення про тлумачення, видане Закладoм соціального страхування, після того, як воно було визнане невірним. У результаті уможливлення усунення з правового обігу невірних інтерпретаційних рішень буде посилено захисну функцію інтерпретацій по відношенню до платників внесків на соціальне страхування, які мають статус підприємців. В статье рассматривается вопрос о внесении изменений в интерпретирующее решение, вынесенное Управлением социального страхования. В ней анализируются положения, которые в настоящее время позволяют вносить изменения в решение в результате возобновления производства. Авторы рассмотрели аналогичный институт на уровне налогового права и предложили поправку к нормам, позволяющую изменять интерпретирующее решение, вынесенное Управлением социального страхования, после того как оно было признано неверным. В результате создания условий для исключения из правового оборота ошибочных интерпретирующих решений будет усилена защитная функция интерпретаций в отношении плательщиков взносов на социальное страхование, имеющих статус предпринимателей.
  • Item
    Characteristics of service by a court enforcement officer in Polish civil proceedings in the context of Article 139 (1) of the Code of Civil Procedure
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Kowalik, Emil
    The institution of service by a court enforcement officer has significantly impacted the regularity of the service of court letters. The provisions introduced put an end to the so-called fiction of service on indi­viduals, which meant that after two attempts at service, the court could assume that the document had been effectively served. It was recognised that this too often led to prejudice to the rights of defendants, in particular those who had not lived at the addresses indicated by the plaintiffs for a long time, and often, due to the correct (fictitious) service of payment orders, they were obliged to pay the fees resulting from final court decisions. Unfortunately, under the previous legislation, there were cases of claimants giving unverified or even false information. The legislator obligatorily introduced into the Polish legal order, in Article 1391 of the Code of Civil Procedure, the service of letters through a court enforcement officer if a statement of claim or any other writ of summons that gives rise to the need to defend the rights of the defendant has not been effectively served on the defendant under Articles 131–139 of the Code of Civil Procedure. Thus, contrary to the principle of routine service, the legislator imposed the resulting obligations not on the procedural authority but on the initiator of the proceedings in the case. This study aims to present the institution of the court enforcement officer in Polish civil proceedings and discuss its advantages and disadvantages. It is particularly relevant in light of the changes introduced by the amendment of the CCP of 9 March 2023, effective from 1 July 2023, which are designed to improve this type of service. Doręczenia komornicze istotnie wpłynęły na prawidłowość dokonanych doręczeń pism sądo­wych. Wprowadzone przepisy położyły kres tzw. fikcji doręczenia osobom fizycznym, która oznaczała, że po dwóch próbach doręczenia sąd mógł przyjąć, iż dokument został skutecznie doręczony. Uznano, że zbyt często prowadziło to do uszczerbku w prawach pozwanych, w szczególności tych, którzy od dłuższego czasu nie za­mieszkiwali pod adresami wskazanymi przez powodów – często, z uwagi na prawidłowe (fikcyjne) doręczenie nakazów zapłaty, byli oni zobowiązani do zapłaty kwot wynikających z prawomocnych orzeczeń sądowych. Niestety, pod rządami poprzednio obowiązujących przepisów zdarzały się przypadki podawania przez powo­dów niezweryfikowanych lub wręcz nieprawdziwych adresów. Ustawodawca obligatoryjnie w art. 1391 Kodek­su postępowania cywilnego wprowadził do polskiego porządku prawnego doręczanie pism za pośrednictwem komornika sądowego w przypadku, gdy pozew lub inne pismo wywołujące potrzebę obrony praw pozwanego nie zostało skutecznie doręczone pozwanemu zgodnie z art. 131–139 K.p.c. Tym samym ustawodawca, wbrew zasadzie doręczeń rutynowych, nałożył wynikające z nich obowiązki nie na organ procesowy, lecz na inicjatora postępowania w sprawie. Niniejsze opracowanie ma na celu przedstawienie instytucji komornika sądowego w polskim postępowaniu cywilnym oraz omówienie jej zalet i wad. Jest to szczególnie istotne w świetle zmian wprowadzonych nowelizacją Kodeksu postępowania cywilnego z dnia 9 marca 2023 r., obowiązującą od dnia 1 lipca 2023 r., które mają usprawnić ten rodzaj służby. Вручення судовим виконавцем суттєво вплинулo на вірність вручення судових листів. Запро­ваджені правила поклали край так званій фікції вручення фізичним особам, яка означала, що після двох спроб вручення суд міг вважати, що документ був ефективно вручений. Було визнано, що це надто часто призводило до порушення прав відповідачів, зокрема тих, хто тривалий час не проживав за вказаною позивачами адресою – часто через належне (фіктивне) вручення платіжних доручень їх зобов’язували сплатити суми, що випливають з остаточних судових рішень. На жаль, за попереднім законодавством траплялися випадки, коли позивачі вказували неперевірені або навіть фальшиві адреси. Законодавець у ст. 1391 Цпк ввів у польський правопорядок обов’язковe вручення листів через судового виконавця у випадку, якщо позовна заява або інший лист, що викликає необхідність захисту прав відповідача, не був ефективно вручений відповідачу відповідно до ст. 131–139 ЦПК. Таким чином, законодавець, всупереч принципу рутинного вручення, поклав обов’язки, що випливають з нього, не на процесуальний орган, а на ініціатора провадження у справі. Це дослідження має на меті представити інститут судового вико­навця в польському цивільному процесі та обговорити його переваги та недоліки. Це питання є особли­во актуальним у світлі змін, внесених поправкою до Цивільного процесуального кодексу від 9 березня 2023 року, яка набулa чинності 1 липня 2023 року, що мають на меті вдосконалити цей вид служби. Вручения через судебного исполнителя существенно повлияли на надлежащий порядок осу­ществления вручений судебных писем. Введенные правила положили конец так называемой фикции вручения физическим лицам, которая означала, что после двух попыток вручения суд мог считать, что документ был вручен надлежащим образом. Было признано, что это слишком часто приводило к ущем­лению прав ответчиков, в частности тех, кто долгое время не проживал по указанным истцами адре­сам, зачастую благодаря правильному (фиктивному) вручению платежных поручений они были обязаны выплатить суммы, вытекающие из вступивших в законную силу судебных решений. К сожалению, при прежнем законодательстве были случаи, когда истцы указывали непроверенные или даже ложные адре­са. Законодатель в обязательном порядке ввел в польский правопорядок в статье 1391 Гражданско-про­цессуального кодекса вручение писем через судебного исполнителя в случае, если исковое заявление или иное письмо, вызывающее необходимость защиты прав ответчика, не было вручено надлежащим образом ответчику в соответствии со статьями 131–139 Гражданско-процессуального кодекса. Таким об­разом, законодатель, вопреки принципу обычного вручения, возложил возникающие обязанности не на процессуальный орган, а на инициатора производства по делу. Цель данного исследования – предста­вить институт судебного исполнителя в польском гражданском производстве и обсудить его преимуще­ства и недостатки. Это особенно важно в свете изменений, внесенных поправками к Гражданско-про­цессуальному кодексу от 9 марта 2023 года, вступившими в силу с 1 июля 2023 года, которые призваны усовершенствовать данный вид службы.
  • Item
    The normative significance of the valuation report in light of the resolution on disposing of real estate under a “premises in exchange for land” settlement
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Słotwiński, Szymon
    With effect from 1 April 2021, the Act of 16 December 2020 on Disposing of Real Estate under a “Premises in exchange for Land” Settlement entered into force. This act introduced a new model of trading in real estate owned by communes and districts, which allows for a non-monetary settlement of part of the transaction. Article 4(1) of the act identifies the first step necessary to manage local government’s real estate, which involves adopting a resolution by the competent constituting body on disposing of real estate under a “premises in exchange for land” settlement. However, crucial for the present study is paragraph 2 of the said article. According to this provision, a draft resolution specifying the rules for disposing of real estate under a “premises in exchange for land” settlement shall include a valuation report determining the value of such real estate, drawn up by a property valuator not earlier than three months before submitting this draft resolution to the council. In the author’s opinion, two research problems are associated with the current content of Article 4(2), pertaining to 1) the impact of the validity period and purpose of the valuation report on the defectiveness of the resolution; 2) the consequences of integrating the valuation report with the content of the draft resolution that lays down rules on disposing of real estate under a “premises in exchange for land” settlement in terms of copyright matters. The dogmatic method was used during the research. Z dniem 1 kwietnia 2021 r. weszła w życie ustawa z dnia 16 grudnia 2020 r. o zbywaniu nieruchomości z rozliczeniem „lokal za grunt”. Akt ten wprowadził nowy model obrotu nieruchomościami stanowiącymi własność gminy oraz powiatu, który pozwala na niepieniężne rozliczenie części dokonywanej transakcji. W ust. 1 art. 4 tej ustawy wskazano pierwszy etap niezbędny do zagospodarowania nieruchomością samorządową, którym jest podjęcie przez właściwy organ stanowiący uchwały o zbyciu nieruchomości z rozliczeniem „lokal za grunt”. Kluczowy dla niniejszego studium jest jednak ust. 2 tego artykułu. Jak stanowi ten przepis, do projektu uchwały określającej zasady zbywania nieruchomości z rozliczeniem „lokal za grunt” dołącza się operat szacunkowy określający wartość tej nieruchomości, sporządzony przez rzeczoznawcę majątkowego nie wcześniej niż na trzy miesiące przed dniem przedłożenia radzie tego projektu uchwały. W ocenie autora, z obecnej treści art. 4 ust. 2 wynikają dwa problemy badawcze dotyczące: 1) wpływu okresu i celu sporządzenia operatu szacunkowego na wadliwość uchwały; 2) prawnoautorskich konsekwencji zintegrowania operatu szacunkowego z treścią projektu uchwały określającej zasady zbywania nieruchomości z rozliczeniem „lokal za grunt”. Na potrzeby przeprowadzonych badań posłużono się metodą dogmatyczną. 1 квітня 2021 року набув чинності Закон від 16 грудня 2020 року про продаж нерухомого майна з розрахунком “приміщення за землю”. Цим законом запроваджено нову модель торгівлі нерухомістю, що належить громаді та району, яка дозволяє здійснювати негрошові розрахунки частини проводженої трансакції. У п 1 ст. 4 цього ж Закону було вказано на перший етап, необхідний для правильного освоєння нерухомого майна місцевого самоврядування, яким є прийняття уповноваженим органом рішення про продаж нерухомого майна із розрахунком “приміщення за землю”. Однак ключовим моментом для цього дослідження є параграф 2 цієї статті. Згідно з цим законом, до проєкту постанови, що визначає правила продажу нерухомого майна із розрахунком “приміщення за землю”, додається звіт про оцінку вартості нерухомого майна, складений оцінювачем не раніше, ніж за три місяці до дня внесення цього проєкту рішення на розгляд радою. На думку автора, із дійсного змісту ст. 4 розділ 2 виникають дві проблеми дослідження: 1) вплив періоду та мети складання звіту про оцінку на дефектність рішення; 2) юридичноавторські наслідки інтеграції звіту про оцінку до змісту проєкту постанови, що визначає принципи продажу нерухомого майна з розрахунком “приміщення за землю”. Для досягнення цілей даного дослідження було автором використано догматичний метод. С 1 апреля 2021 года вступил в силу закон от 16 декабря 2020 года об отчуждении недвижимости в порядке расчета «помещение в обмен на землю». Данный закон ввел новую модель реализации недвижимости, находящейся в собственности гмины или повята, которая позволяет осуществлять неденежные расчеты по части осуществляемой сделки. В пункте 1 статьи 4 данного закона указан первый этап, необходимый для управления имуществом местных органов власти – принятие компетентным учредительным органом решения об отчуждении имущества в порядке расчета «помещение в обмен на землю». Однако для данного исследования принципиально важным является пункт 2 данной статьи. Согласно этому положению, к проекту решения, устанавливающему правила отчуждения недвижимого имущества в порядке расчета «помещение в обмен на землю», должен быть приложен отчет об оценке объекта оценки, определяющий стоимость такого имущества, составленный оценщиком имущества не ранее чем за три месяца до даты внесения данного проекта решения в совет. По мнению автора, из нынешнего содержания статьи 4 (2) вытекают две исследовательские проблемы, касающиеся: 1) влияния периода и цели составления отчета об оценке на дефектность решения; 2) правоустанавливающих последствий интеграции отчета об оценке объекта оценки и содержания проекта решения, определяющего принципы отчуждения недвижимости в порядке расчета «помещение в обмен на землю». Для целей проведенного исследования использовался догматический метод.
  • Item
    Changes in the rules of taxation of personal income in the light of selected tax principles
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Wojewoda-Buraczyńska, Katarzyna
    This study analyses the directions of changes in the rules for taxing personal income introduced in 2021-2022 in the light of selected tax principles. The structure of the personal income tax in force since 1992 has been based on certain assumptions, referred to in the tax law doctrine as tax principles. Over thirty years, the shape of income tax has undergone numerous changes, which have led to a gradual departure from the ini­tially adopted assumptions. The study assesses these changes from the perspective of the principles of equality, certainty, prohibition of retroactive law, protection of fairly acquired rights, statutory basis for taxes, clarity, stability and cheapness. The method used was dogmatic-legal research. As a result of the analysis, it can be stated that the changes introduced in the rules for taxing the income of natural persons, especially those imple­mented in 2021-2022, significantly violate tax principles, in particular the principle of equality and tax certainty. Przedmiotem opracowania jest analiza kierunków dokonanych w latach 2021-2022 zmian reguł opodatkowania dochodów osób fizycznych w świetle wybranych zasad podatkowych. Konstrukcja obowiązu­jącego od 1992 r. podatku dochodowego od osób fizycznych opierała się na pewnych założeniach, określanych w doktrynie prawa podatkowego mianem zasad podatkowych. Na przestrzeni ponad trzydziestu lat kształt podatku dochodowego ulegał licznym przemianom, które prowadziły do stopniowego odejścia od począt­kowo przyjętych założeń. W artykule zaprezentowano ocenę dokonywanych zmian z punktu widzenia zasad: równości, pewności, zakazu działania prawa wstecz, ochrony praw sprawiedliwie nabytych, ustawowego umo­cowania podatków, jasności, stabilności i taniości. W badaniach posłużono się dogmatyczno-prawną metodą badawczą. W wyniku przeprowadzonej analizy można sformułować wniosek głoszący, że wprowadzane zmiany w regułach opodatkowania dochodów osób fizycznych, zwłaszcza te dokonane w latach 2021-2022, w istotny sposób naruszają zasady podatkowe, w tym w szczególności zasadę równości i pewności podatku. Предметом дослідження є аналіз напрямів змін правил оподаткування доходів фізичних осіб у 2021-2022 роках у світлі обраних принципів оподаткування. Чинна з 1992 року конструкція податку на доходи фізичних осіб ґрунтувалася на певних вихідних положеннях, які в доктрині податкового права отримали назву принципів оподаткування. Протягом понад тридцяти років форма прибуткового податку зазнала численних трансформацій, які призвели до поступового відходу від початкових припущень. У статті представлено оцінку внесених змін з точки зору принципів рівності, визначеності, заборони зворотної сили, захисту справедливо набутих прав, законодавчого закріплення податків, зрозумілості, стабільності та дешевизни. У дослідженні використано догматико-юридичний метод дослідження. У результаті проведеного аналізу можна сформулювати висновок про те, що зміни, внесені до правил оподаткування доходів фізичних осіб, особливо у 2021-2022 роках, суттєво порушують принципи оподаткування, зокрема принцип податкової рівності та визначеності. Предметом исследования является анализ направлений изменений, вносимых в 2021-2022 годах в правила налогообложения доходов физических лиц в свете отдельных налоговых принципов. Действующая с 1992 года конструкция налога на доходы физических лиц базировалась на определен­ных исходных положениях, именуемых в доктрине налогового права налоговыми принципами. За более чем тридцатилетний период форма подоходного налога претерпела многочисленные трансформации, которые привели к постепенному отходу от первоначально принятых предпосылок. В статье представ­лена оценка произошедших изменений с точки зрения принципов: равенства, определенности, запрета применения обратной силы закона, защиты справедливо приобретенных прав, законодательного закре­пления налоговых прав, ясности, стабильности и дешевизны взимания. В исследовании использовался догматико-правовой метод исследования. В результате проведенного анализа можно сформулировать вывод о том, что внесенные изменения в правила налогообложения доходов физических лиц, особенно в 2021-2022 годах, существенно нарушают налоговые принципы, в частности принцип равенства и на­логовой определенности.