Zawieszenie i uchylenie rygoru natychmiastowej wykonalności wyroku zaocznego po nowelizacji Kodeksu postępowania cywilnego z 2019 r.

Abstract

Artykuł analizuje przepisy Kodeksu postępowania cywilnego dotyczące zawieszania i uchylania rygoru natychmiastowej wykonalności wyroku zaocznego, koncentrując się na art. 346 K.p.c. Celem badań jest ocena, czy obecna regulacja odpowiada zmianom wynikającym z nowelizacji Kodeksu postępowania cywilnego z 2019 r. oraz czy zapewnia ochronę procesową pozwanemu, który nie podjął obrony z przyczyn niezawinionych. W artykule wykorzystano metodę dogmatycznoprawną, polegającą na analizie obowiązujących przepisów oraz ich wykładni w orzecznictwie i doktrynie. Dodatkowo zastosowano metodę teoretycznoprawną, aby ocenić celowość i skuteczność regulacji. Autor wskazuje na lukę prawną dotyczącą podstaw zawieszania rygoru natychmiastowej wykonalności. Przepisy nie przewidują wprost ochrony pozwanego, który nie złożył odpowiedzi na pozew z przyczyn niezawinionych. Postuluje się rozszerzenie podstaw uchylenia rygoru na sytuacje, gdy wyrok zaoczny został wydany w wyniku wadliwego doręczenia lub niezawinionej bierności pozwanego. Alternatywnie proponuje się możliwość uchylania samego wyroku zaocznego na wczesnym etapie postępowania, co wyeliminowałoby konieczność jego egzekwowania. Artykuł podkreśla, że obecne przepisy mogą prowadzić do sytuacji, w której pozwany – mimo braku winy – ponosi skutki egzekucji, nawet jeśli rygor natychmiastowej wykonalności zostanie zawieszony. Autor sugeruje zmiany legislacyjne mające na celu zwiększenie ochrony pozwanego i dostosowanie przepisów do zasady sprawiedliwego procesu.

The present paper analyses the provisions of the Polish Code of Civil Procedure regarding the suspension and revocation of immediate enforceability of a default judgement, with a focus on Article 346 of the Code. The goal of the study is to assess whether the current regulation complies with the changes resulting from the 2019 amendment to the Code of Civil Procedure, and whether it provides procedural protection to a defendant who has failed to enter a defence through no fault of their own. The article uses the legal-dogmatic approach, which involves the analysis of applicable provisions and their interpretation in case law and doctrine. Additionally, the theoretical-legal approach is used to evaluate the purposefulness and effectiveness of the regulation. The author points out a legal loophole regarding the grounds for suspending immediate enforceability. Legislation does not directly protect a defendant who has failed to respond to a claim put to them for reasons that were no fault of their own. It is postulated that the grounds for revoking immediate enforceability should be extended to situations where a default judgement was issued as a result of improper service or the defendant’s failure to take action through no fault of their own. It is proposed, as an alternative solution, that the default judgement itself could be set aside at an early stage of the proceedings, which would eliminate the need to enforce it. The article emphasises that the current provisions may lead to a situation in which the defendant ‒ despite the absence of fault ‒ bears the consequences of enforcement, even if immediate enforceability is suspended. The author proposes legislative changes aimed at improving the protection of the defendant and adjusting the regulations so that they comply with the principle of a fair trial.

У статті проаналізовано положення Цивільного процесуального кодексу, що стосуються припинення та скасування порядку негайного виконання заочного судового рішення, з урахуванням статті 346 Цивільного процесуального кодексу. Мета дослідження – оцінити, чи відповідає чинне регулювання змінам, внесеним до Цивільного процесуального кодексу у 2019 році, і чи забезпечує воно процесуальний захист відповідача, який не зміг підготувати захист з причин, не пов’язаних з його виною. У статті використано догматико-юридичний метод, який полягає в аналізі норм чинного законодавства та їхнього тлумачення в судовій практиці й доктрині. Крім того, з метою оцінки доцільності та ефективності регулювання автором було також застосовано теоретико-правовий метод. Автор вказує на правову прогалину щодо підстав для припинення виконання судового наказу, який підлягає негайному виконанню. Положення прямо не передбачають захисту відповідача, який не подав заперечення проти позову з причин, не пов’язаних з його виною. Пропонується розширити підстави для скасування наказу, включивши до них ситуації, коли заочне рішення було винесено внаслідок неналежного вручення або безвиновної бездіяльності відповідача. Крім того, пропонується, щоб саме заочне рішення могло бути скасоване на ранній стадії судового розгляду, що дозволило б уникнути необхідності його примусового виконання. У статті підкреслюється, що чинні положення можуть призвести до ситуації, коли відповідач, незважаючи на відсутність вини, несе наслідки примусового виконання рішення, навіть якщо порядок негайного виконання призупинено. Автор пропонує законодавчі зміни, спрямовані на посилення захисту відповідача та приведення законодавства у відповідність до принципу справедливого судового розгляду.

В статье анализируются положения Гражданского процессуального кодекса, касающиеся приостановления и отмены немедленного исполнения заочного судебного решения, с акцентом на статью 346 Гражданского процессуального кодекса. Цель исследования — оценить, соответствует ли действующее регулирование изменениям, внесенным в Гражданский процессуальный кодекс в 2019 году, и обеспечивает ли оно процессуальную защиту ответчика, который не вступил в процесс по независящим от него причинам. В статье использован догматический правовой метод, заключающийся в анализе действующих норм и их толкования в прецедентном праве и доктрине. Кроме того, для оценки целесообразности и эффективности регулирования использован теоретико-правовой метод. Автор указывает на наличие правового пробела, в части оснований для приостановления немедленного исполнения решения. Нормативные акты прямо не предусматривают защиту ответчика, не представившего возражения по иску по независящим от него причинам. Выдвигается предложение распространить основания для отмены немедленного исполнения решения на ситуации, когда заочное решение было вынесено в результате ненадлежащего вручения судебных документов или бездействия ответчика, произошедшего не по его вине. В качестве альтернативы предлагается механизм отмены заочного судебного решения на ранней стадии разбирательства, что избавит от необходимости приводить его в исполнение. В статье подчеркивается, что действующие правила могут привести к ситуации, когда ответчик ‒ несмотря на отсутствие вины ‒ несет последствия решения, даже если немедленное исполнение приостановлено. Автор обосновывает необходимость внесения законодательных изменений, направленных на усиление защиты процессуальных прав ответчика и приведение процессуальных норм в соответствие с принципом справедливого судебного разбирательства.