Zaprzestanie wykonywania reanimacji przez lekarza w aspekcie prawa do godnej śmierci

Abstract

W artykule autorzy poruszają niezwykle istotną kwestię, jaką jest zaprzestanie resuscytacji przez lekarza w aspekcie prawa pacjenta do godnej śmierci. Celem artykułu jest określenie, w jakim stopniu pacjent ma prawo podjąć decyzję o niewykonywaniu wobec niego czynności resuscytacyjnych i co się z tym wiąże – jak kształtuje się sytuacja prawna lekarza obowiązanego do wykonywania tych czynności. W pierwszej części autorzy przeanalizowali, w jakim stopniu lekarz jest zobowiązany do prowadzenia resuscytacji i jakie są konsekwencje niedopełnienia tego obowiązku. Druga część artykułu została poświęcona zagadnieniu możliwości złożenia przez pacjenta oświadczeń DNR i AND. Z analizy autorów można wyciągnąć następujące wnioski. Pierwszy wniosek sprowadza się do tego, że zakres obowiązku lekarza do przeprowadzenia resuscytacji zależy od tego, czy posiada on status gwaranta, choć należy przyjąć, że lekarz co do zasady ma obowiązek przeprowadzić resuscytację. Drugi wniosek z przeprowadzonych badań dotyczy oświadczeń DNR i AND. W Polsce nie ma przepisów, które regulowałyby tę kwestię. Brak regulacji w tym zakresie przynosi ogromne szkody zarówno pacjentom, jak i lekarzom.

This paper raises the extremely important issue of discontinuation of resuscitation by a medical doctor in the context of the patient’s right to a dignified death. The aim of the article is to determine to what extent a patient has the right to decide not to be resuscitated and what this involves – what is the legal situation of a physician obliged to perform resuscitation. In the first part, the authors analyse to what extent a physician is obliged to perform resuscitation and what the consequences of failing to fulfil this obligation are. The second part of the article is devoted to the issue of the possibility of DNR and AND forms being submitted by the patient. The following conclusions can be drawn from the analysis. Firstly, the scope of a physician’s obligation to perform resuscitation depends on whether he or she has the status of a guarantor, although it should be assumed that a doctor is obliged to perform resuscitation as a matter of principle. The second conclusion concerns DNR and AND forms. In Poland, there are no laws regulating this issue. The lack of relevant provisions is detrimental to both patients and doctors.

У цій статті автори звертаються до надзвичайно важливого питання відмови лікаря від проведення реанімаційних заходів у контексті права пацієнта на гідну смерть. Метою статті є визначення того, якою мірою пацієнт має право прийняти рішення про відмову від проведення йому реанімаційних заходів і, відповідно, яким є правове становище лікаря, зобов’язаного здійснити ці дії. У першій частині автори проаналізували, в якій мірі лікар зобов’язаний проводити реанімаційні заходи і які наслідки їх невиконання. Друга частина статті була присвячена питанню можливості для пацієнта робити заяви про відмову від реанімації (DNR) та про допущення природної смерті (AND). З проведеного авторами аналізу можна зробити наступні висновки. Перший висновок зводиться до того, що обсяг обов’язку лікаря проводити СЛР залежить від того, чи має він статус поручителя, хоча слід виходити з того, що лікар принципово зобов’язаний проводити СЛР. Другий висновок дослідження стосується заяв DNR та AND. У Польщі немає жодних нормативних актів, які б регулювали це питання. Відсутність регулювання в цій сфері завдає великої шкоди як пацієнтам, так і лікарям.

В настоящей статье авторы рассматривают чрезвычайно важный вопрос о прекращении врачом реанимационных мероприятий в контексте права пациента на достойную смерть. Цель статьи – определить, в какой степени пациент имеет право принять решение не проводить ему реанимацию и, соответственно, как формируется правовое положение врача, обязанного совершить эти действия. В первой части авторы анализируют, в какой степени врач обязан проводить реанимационные мероприятия и каковы последствия их невыполнения. Вторая часть статьи посвящена вопросу способности пациента делать заявления DNR и AND. На основании проведенного авторами анализа можно сделать следующие выводы. Первый вывод сводится к тому, что объем обязанностей врача по проведению СЛР зависит от наличия у него статуса гаранта, хотя следует считать, что в соответствии с законом в принципе врач обязан проводить СЛР. Второй вывод исследования касается заявлений DNR и AND. В Польше не существует нормативных актов, регулирующих этот вопрос. Отсутствие регулирования в этой области наносит большой ущерб как пациентам, так и врачам.