Syndrom wyuczonej bezradności w kontekście przestępstwa znęcania się
Loading...
Date
2022
Authors
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Wydawnictwo KUL
Abstract
Artykuł podejmuje zagadnienie syndromu wyuczonej bezradności jako możliwej konsekwencji przemocy ujawniającej się w sferze psychicznej osoby pokrzywdzonej w kontekście znamion przestępstwa znęcania się. Celem artykułu jest próba odpowiedzi na pytanie: Jakie znaczenie dla odpowiedzialności karnej za przestępstwo znęcania się ma wystąpienie u osoby pokrzywdzonej syndromu wyuczonej bezradności? Niniejsze rozważania mają charakter teoretycznoprawny z wykorzystaniem elementów analizy dogmatycznej.
W wyniku analizy stwierdzono, że syndrom wyuczonej bezradności nie stanowi wprost znamienia ustawowego przestępstwa znęcania się, a jego wystąpienie nie jest konieczne dla przypisania sprawcy takiego czynu. Fakt, że rzeczywiście wystąpił, może jednak wypełnić kryterium jurydyczne dotkliwości cierpień moralnych w postaci fizycznego lub psychicznego znęcania się. W znaczeniu prawnokarnym syndrom wyuczonej bezradności nie stanowi skutku znęcania się, a przestępstwo to w typie podstawowym ma charakter formalny. Niemniej nie oznacza to, że syndrom wyuczonej bezradności nie może w ogóle stanowić skutku przestępstwa. W takim przypadku trzeba wziąć pod uwagę kumulatywną kwalifikację prawną czynu. Syndrom wyuczonej bezradności stanowi realną szkodę wyrządzoną na zdrowiu psychicznym, dlatego też może stanowić kwantyfikator społecznej szkodliwości czynu, w związku z czym jego wystąpienie i stopień ma wpływ na wymiar kary in concreto.
The subject matter of this article is the learned helplessness syndrome as a possible consequence of violence occurring in the psychological sphere of the victim in the context of features of the abuse. The paper aims to answer the question: what is the significance of the learned helplessness syndrome in terms of criminal liability for the crime of abuse? The article is of a theoretical nature and based on dogmatic tools. As a result of the analysis, it was found that the learned helplessness syndrome does not constitute a direct feature of abuse and its occurrence is not necessary to attribute such a crime to the perpetrator. Its occurrence may, however, be in line with the juridical criterion of the severity of moral suffering caused by physical or mental abuse. In terms of criminal law, the learned helplessness syndrome does not result from abuse, and the basic type of this crime is of a formal nature. This does not mean that the learned helplessness syndrome cannot be the outcome of a crime at all. In such a case, the cumulative legal classification of the act must be taken into account. The learned helplessness syndrome causes real damage to mental health, therefore, it may constitute a quantifier of the social harmfulness of an act, which is why its occurrence and degree have an impact on the penalty in concreto.
У статті розглядається питання синдрому вивченої безпорадності як можливого наслідку насильства, що проявляється в психологічній сфері особи потерпілої в контексті злочину знущання. Метою статті є спроба відповісти на це питання: яке значення для кримінальної відповідальності за злочин знущання має синдром вивченої безпорадності у потерпілого? Ці міркування носять теоретико-правовий характер з використанням елементів догматичного аналізу. У результаті аналізу було встановлено, що синдром вивченої безпорадності прямо не є передбаченим законодавством як ознака злочину знущання, a його виникнення не є обов’язковим для встановлення особи злочинця. Однак той факт, що це сталося, може відповідати юридичному критерію тяжкості моральних страждань у формі фізичного чи психічного знущання. У кримінально-правовому розумінні синдром вивченої безпорадності не є наслідком зловживання, а злочин в основному виді носить формальний характер. Однак це не означає, що вивчена безпорадність взагалі не може бути наслідком злочину. У такому випадку необхідно враховувати сукупну правову кваліфікацію дії. Синдром вивченої безпорадності є справжньою шкодою для психічного здоров’я, тому він може бути кількісним показником соціальної шкідливості дії, a його виникнення та ступінь мають вплив на покарання in concreto.
В статье рассматривается вопрос о синдроме выученной беспомощности как возможном последствии насилия, проявляющемся в психологической сфере жертвы в контексте признаков преступления истязания. Цель статьи – ответить на вопрос: какое значение имеет возникновение синдрома выученной беспомощности у жертвы для уголовной ответственности за преступление истязания? Настоящие рассуждения носят теоретико-правовой характер с использованием элементов догматического анализа. В результате проведенного анализа был сделан вывод, что синдром выученной беспомощности не является непосредственно составом преступления истязания, и его наличие не обязательно для того, чтобы виновному было приписано такое деяние. Однако тот факт, что он действительно имел место, может соответствовать юридическому критерию тяжести нравственных страданий в виде физического или психического насилия. С точки зрения уголовного права, синдром выученной беспомощности не является следствием истязания, и преступление является формальным по своему основному виду. Однако это не означает, что синдром выученной беспомощности вообще не может быть эффектом преступления. В этом случае необходимо учитывать совокупную юридическую квалификацию деяния. Синдром выученной беспомощности – это реальный ущерб, нанесенный психическому здоровью, поэтому он может представлять собой показатель степени общественной опасности деяния, в результате чего его возникновение и степень влияют на размер наказания in concreto.
The subject matter of this article is the learned helplessness syndrome as a possible consequence of violence occurring in the psychological sphere of the victim in the context of features of the abuse. The paper aims to answer the question: what is the significance of the learned helplessness syndrome in terms of criminal liability for the crime of abuse? The article is of a theoretical nature and based on dogmatic tools. As a result of the analysis, it was found that the learned helplessness syndrome does not constitute a direct feature of abuse and its occurrence is not necessary to attribute such a crime to the perpetrator. Its occurrence may, however, be in line with the juridical criterion of the severity of moral suffering caused by physical or mental abuse. In terms of criminal law, the learned helplessness syndrome does not result from abuse, and the basic type of this crime is of a formal nature. This does not mean that the learned helplessness syndrome cannot be the outcome of a crime at all. In such a case, the cumulative legal classification of the act must be taken into account. The learned helplessness syndrome causes real damage to mental health, therefore, it may constitute a quantifier of the social harmfulness of an act, which is why its occurrence and degree have an impact on the penalty in concreto.
У статті розглядається питання синдрому вивченої безпорадності як можливого наслідку насильства, що проявляється в психологічній сфері особи потерпілої в контексті злочину знущання. Метою статті є спроба відповісти на це питання: яке значення для кримінальної відповідальності за злочин знущання має синдром вивченої безпорадності у потерпілого? Ці міркування носять теоретико-правовий характер з використанням елементів догматичного аналізу. У результаті аналізу було встановлено, що синдром вивченої безпорадності прямо не є передбаченим законодавством як ознака злочину знущання, a його виникнення не є обов’язковим для встановлення особи злочинця. Однак той факт, що це сталося, може відповідати юридичному критерію тяжкості моральних страждань у формі фізичного чи психічного знущання. У кримінально-правовому розумінні синдром вивченої безпорадності не є наслідком зловживання, а злочин в основному виді носить формальний характер. Однак це не означає, що вивчена безпорадність взагалі не може бути наслідком злочину. У такому випадку необхідно враховувати сукупну правову кваліфікацію дії. Синдром вивченої безпорадності є справжньою шкодою для психічного здоров’я, тому він може бути кількісним показником соціальної шкідливості дії, a його виникнення та ступінь мають вплив на покарання in concreto.
В статье рассматривается вопрос о синдроме выученной беспомощности как возможном последствии насилия, проявляющемся в психологической сфере жертвы в контексте признаков преступления истязания. Цель статьи – ответить на вопрос: какое значение имеет возникновение синдрома выученной беспомощности у жертвы для уголовной ответственности за преступление истязания? Настоящие рассуждения носят теоретико-правовой характер с использованием элементов догматического анализа. В результате проведенного анализа был сделан вывод, что синдром выученной беспомощности не является непосредственно составом преступления истязания, и его наличие не обязательно для того, чтобы виновному было приписано такое деяние. Однако тот факт, что он действительно имел место, может соответствовать юридическому критерию тяжести нравственных страданий в виде физического или психического насилия. С точки зрения уголовного права, синдром выученной беспомощности не является следствием истязания, и преступление является формальным по своему основному виду. Однако это не означает, что синдром выученной беспомощности вообще не может быть эффектом преступления. В этом случае необходимо учитывать совокупную юридическую квалификацию деяния. Синдром выученной беспомощности – это реальный ущерб, нанесенный психическому здоровью, поэтому он может представлять собой показатель степени общественной опасности деяния, в результате чего его возникновение и степень влияют на размер наказания in concreto.
Description
Keywords
przemoc, przestępstwo znęcania się, syndrom wyuczonej bezradności, violence, crime of abuse, learned helplessness syndrome, насильство, злочин знущання, синдром вивченої безпорадності, насилие, преступление истязания, синдром выученной беспомощности
Citation
"Studia Prawnicze KUL", 2022, nr 3, s. 61-76