Regulacja czynszów jako środek ochrony lokatorów w II Rzeczypospolitej (1918–1939) – analiza ustawodawstwa

Abstract

Europa w trakcie i po I wojnie światowej borykała się z problemem zbyt dużego obciążenia budżetów lokatorów kosztami najmu. Przyczyn takiego stanu rzeczy należy szukać w zniszczeniach wojennych, które objęły także budynki mieszkalne, oraz w chęci większego zysku właścicieli niezniszczonych mieszkań, osiąganego poprzez podwyższanie czynszów. W publikacji zaprezentowano najważniejsze cechy polskiego ustawodawstwa regulującego wysokość czynszów po 1918 r. Ustalenie wysokości czynszów na poziomie z czerwca 1914 r. było daleko idącym ograniczeniem swobody działalności właścicieli budynków w celu zapewnienia osobom gorzej sytuowanym większej dostępności lokali. Przy przedstawianiu skutków wprowadzonych rozwiązań szczególną uwagę zwrócono na inne dotykające ówczesną Polskę problemy – przeludnienia mieszkań oraz ich niskiego standardu. Problem braku mieszkań był bowiem wyzwaniem stojącym przed kolejnymi władzami kraju od samego początku istnienia odrodzonej Rzeczypospolitej. Publikacja została podzielona na trzy części: przedstawienie sytuacji na rynku mieszkaniowym w pierwszych latach istnienia II Rzeczypospolitej; omówienie ustawodawstwa mającego na celu ochronę lokatorów oraz analizę jego skutków. Okazuje się, że zbyt daleko posunięta ochrona lokatorów przed skutkami wzrostu popytu na mieszkania spowodowała nasilenie problemu w postaci zmniejszenia liczby budów, remontów oraz zwiększania podaży mieszkań. Tym samym ochrona lokatorów nie przyniosła oczekiwanego rezultatu, a wręcz pogorszyła sytuację najuboższych najemców. Polskie regulacje porównano do analogicznych ustaw w innych państwach – przede wszystkim Republice Austriackiej.

Europe during and after the First World War struggled with tenants being overburdened by rental costs. This can be explained by the war damage, which also included residential buildings, and the desire of the landlords of undamaged flats to increase rents to make more profit. This paper presents the most important elements of Polish legislation regulating rents after 1918. Fixing rents at the June 1914 rates was a far-reaching restriction on landlords’ freedom to make housing more accessible to the less well-off. In presenting the effects of the measures introduced, particular attention was paid to other problems affecting Poland at the time – housing overcrowding and its poor standards. Indeed, the housing shortage was a challenge successive governments faced from the beginning of the reborn Polish Republic. This paper is divided into three parts: a presentation of the situation in the housing market in the first years of the Second Polish Republic, a discussion of legislation aimed at protecting tenants, and an analysis of its effects. It appears that overprotecting tenants from the effects of increased housing demand has exacerbated the problem through reduced construction, refurbishment, and increased housing supply. Thus, tenant protection has not had the desired effect and has even aggravated the situation of the poorest tenants. Polish regulations were compared to analogous laws in other countries, primarily the First Austrian Republic.

Під час і після Першої світової війни Європа боролася з нагальною проблемою переобтяження бюджетів орендарів витратами на оренду житла. Причини такого стану речей слід шукати у воєнних руйнуваннях, які торкнулися і житлових будинків, а також у бажанні власників незруйнованих квартир отримати більший прибуток за рахунок підвищення орендної плати. У публікації представлено найважливіші особливості польського законодавства, яке регулювало орендну плату після 1918 року. Встановлення орендної плати на рівні червня 1914 року було надто великим обмеженням свободи власників будинків з метою зробити житло більш доступним для менш забезпечених верств населення. Представляючи результати впроваджених рішень, особливу увагу було приділено іншим проблемам, що стояли перед тогочасною Польщею – перенаселеності житла та його низькому рівню. Це пов’язано з тим, що проблема нестачі житла була викликом, з яким стикалися різні уряди країни від самого початку існування відродженої Республіки Польща. Публікація складається з трьох частин: презентація ситуації на ринку житла в перші роки Другої Речі Посполитої, обговорення законодавства, спрямованого на захист орендарів, та аналіз його наслідків. Виявляється, що надмірний захист орендарів від наслідків збільшення попиту на житло загострив проблему у вигляді зменшення обсягів будівництва, реконструкції та збільшення пропозиції житла. Таким чином, захист орендарів не досягнув очікуваного результату і навіть погіршив становище найбідніших орендарів. Польське законодавство порівнювалося з аналогічними законами в інших країнах – насамперед, в Республіці Австрія.

Европа во время и после Первой мировой войны столкнулась с проблемой чрезмерной нагрузки на бюджеты арендаторов из-за расходов на аренду. Причины такого положения дел кроются в военных разрушениях, которым подвергались и жилые дома, а также в стремлении владельцев неразрушенных квартир получить большую прибыль, достигаемую за счет повышения арендной платы. В статье представлены наиболее важные особенности польского законодательства, регулирующего арендную плату после 1918 года. Установление арендной платы на уровне июня 1914 года было далеко идущим ограничением свободы домовладельцев с целью сделать жилье более доступным для менее обеспеченных слоев населения. Представляя последствия внедренных решений, особое внимание было обращено на другие проблемы Польши того времени – перенаселенность жилья и его низкий уровень. Это связано с тем, что проблема нехватки жилья стояла перед сменявшими друг друга властями страны с самого начала существования возрожденной Речи Посполитой. Данная статья состоит из трех частей: изложение ситуации на рынке жилья в первые годы Второй Речи Посполитой, обсуждение законодательства, направленного на защиту арендаторов, и анализ последствий его применения. Как выясняется, чрезмерная защита арендаторов от последствий роста спроса на жилье усугубила проблему в виде снижения объемов строительства, реконструкции и увеличения предложения жилья. Таким образом, защита арендаторов не принесла ожидаемого результата и даже ухудшила положение самых малоимущих жильцов. Польские нормы были сравнены с аналогичными законами других стран – в первую очередь с законами Австрийской Республики.