Czy Rzymianie uważali, że zaraza jest siłą wyższą?
Loading...
Date
2022
Authors
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Wydawnictwo KUL
Abstract
Sięgając po źródła jurydyczne i nieprawnicze, autor poszukuje odpowiedzi na pytanie, czy Rzymianie uważali zarazę za siłę wyższą. Odpowiedź ta ma pewne znaczenie w dyskursie nad współczesną kwalifikacją prawną koronawirusa, ponieważ dostarcza argumentu natury historycznej, że epidemia stanowi siłę wyższą. Źródła nieprawnicze zdają się potwierdzać, że zaraza była siłą wyższą, na co pewien wpływ mogło mieć przekonanie, że pochodzi ona od bogów.
Źródła prawa, w tym te dotyczące bezpośrednio siły wyższej, w zasadzie na ten temat milczą. Zaraza nie była zatem typowym przykładem siły wyższej w ujęciu jurydycznym. Przyczyną tego milczenia mógł być wąski zakres zastosowania samej koncepcji siły wyższej. Reskrypt Dioklecjana z 290 r. dotyczący testamentu sporządzanego w okresie zarazy stanowi najważniejsze ze źródeł prawa potwierdzających tezę, że była uważana za siłę wyższą.
The following paper analyses juridical and non-juridical sources in search of an answer to the question of whether ancient Romans regarded plagues as force majeure (vis maior). The answer can be useful in the modern discourse on the nature of coronavirus and its legal qualification, as it provides a historical argument that a pandemic constitutes force majeure. The non-juridical sources indeed confirm that the plague was regarded as such and this view could be influenced by the conviction that the disease was sent by gods. In principle, the juridical sources, even those expressly referring to force majeure, do not tackle that issue nor mention plague as force majeure. It proves that plagues were not regarded as typical instances of force majeure in juridical reasoning. The silence of the juridical sources on this matter can be explained by the relatively narrow scope of the application of the vis maior concept. Only the rescript of Diocletian‘s will (testamentum pestis tempore conditum) made during the plague and issued in 290 can be seen as evidence that pestis was regarded as casus maior.
Посилаючись на юридичні та неюридичні джерела, автор шукає відповідь на питання, чи вважали римляни чуму форс-мажором. Ця відповідь має певне значення в дискурсі про сучасну правову класифікацію коронавірусу, оскільки надає історичний аргумент, що епідемія є форс-мажором. Не юридичні джерела, здається, підтверджують, що чума була форс-мажором, на який певним чином вплинула віра в те, що вона походить від богів. Юридичні джерела, в тому числі ті, що стосуються безпосередньо форс-мажорних обставин, в основному мовчать з цього приводу. Тому чума не була типовим прикладом форс-мажору з юридичної точки зору. Причиною такого мовчання могла бути вузька сфера застосування самого поняття форс-мажор. Рескрипт Діоклетіана з 290 p. який стосується заповіту, складеного під час чуми, є найважливішим джерелом права, що підтверджує тезу про те, що чумa вважалася форс-мажором.
Обращаясь к юридическим и неюридическим источникам, автор пытается ответить на вопрос, считали ли римляне чуму непреодолимой силой. Этот ответ имеет определенное значение в рассуждениях о современной юридической квалификации коронавируса, поскольку в нем приводится исторический аргумент в пользу того, что чума представляет собой обстоятельство непреодолимой силы. Неюридические источники, похоже, подтверждают, что чума была непреодолимой силой. На такое положение вещей, возможно, в какой-то степени повлияла вера в то, что чума пришла от богов. Правовые источники, включая те, которые непосредственно касаются обстоятельств непреодолимой силы, по существу ничего не говорят по этому вопросу. Поэтому чума не была типичным примером непреодолимой силы с юридической точки зрения. Причиной такого молчания могла стать узкая сфера применения самой концепции непреодолимой силы. Рескрипт Диоклетиана от 290 года, касающийся завещания, составленного в период чумы, является самым важным из юридических источников, подтверждающих тезис о том, что она считалась обстоятельством непреодолимой силы.
The following paper analyses juridical and non-juridical sources in search of an answer to the question of whether ancient Romans regarded plagues as force majeure (vis maior). The answer can be useful in the modern discourse on the nature of coronavirus and its legal qualification, as it provides a historical argument that a pandemic constitutes force majeure. The non-juridical sources indeed confirm that the plague was regarded as such and this view could be influenced by the conviction that the disease was sent by gods. In principle, the juridical sources, even those expressly referring to force majeure, do not tackle that issue nor mention plague as force majeure. It proves that plagues were not regarded as typical instances of force majeure in juridical reasoning. The silence of the juridical sources on this matter can be explained by the relatively narrow scope of the application of the vis maior concept. Only the rescript of Diocletian‘s will (testamentum pestis tempore conditum) made during the plague and issued in 290 can be seen as evidence that pestis was regarded as casus maior.
Посилаючись на юридичні та неюридичні джерела, автор шукає відповідь на питання, чи вважали римляни чуму форс-мажором. Ця відповідь має певне значення в дискурсі про сучасну правову класифікацію коронавірусу, оскільки надає історичний аргумент, що епідемія є форс-мажором. Не юридичні джерела, здається, підтверджують, що чума була форс-мажором, на який певним чином вплинула віра в те, що вона походить від богів. Юридичні джерела, в тому числі ті, що стосуються безпосередньо форс-мажорних обставин, в основному мовчать з цього приводу. Тому чума не була типовим прикладом форс-мажору з юридичної точки зору. Причиною такого мовчання могла бути вузька сфера застосування самого поняття форс-мажор. Рескрипт Діоклетіана з 290 p. який стосується заповіту, складеного під час чуми, є найважливішим джерелом права, що підтверджує тезу про те, що чумa вважалася форс-мажором.
Обращаясь к юридическим и неюридическим источникам, автор пытается ответить на вопрос, считали ли римляне чуму непреодолимой силой. Этот ответ имеет определенное значение в рассуждениях о современной юридической квалификации коронавируса, поскольку в нем приводится исторический аргумент в пользу того, что чума представляет собой обстоятельство непреодолимой силы. Неюридические источники, похоже, подтверждают, что чума была непреодолимой силой. На такое положение вещей, возможно, в какой-то степени повлияла вера в то, что чума пришла от богов. Правовые источники, включая те, которые непосредственно касаются обстоятельств непреодолимой силы, по существу ничего не говорят по этому вопросу. Поэтому чума не была типичным примером непреодолимой силы с юридической точки зрения. Причиной такого молчания могла стать узкая сфера применения самой концепции непреодолимой силы. Рескрипт Диоклетиана от 290 года, касающийся завещания, составленного в период чумы, является самым важным из юридических источников, подтверждающих тезис о том, что она считалась обстоятельством непреодолимой силы.
Description
Keywords
zaraza, epidemia, siła wyższa, vis maior, casus maior, pestilence, epidemic, force majeure, чума, епідемія, форс-мажор, эпидемия, непреодолимая сила
Citation
"Studia Prawnicze KUL", 2022, nr 3, s. 137-153