Forgery of artists’ signatures on paintings or print from the perspective of Polish law
Loading...
Date
2023
Authors
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Wydawnictwo KUL
Abstract
The protection granted by law to art buyers ensures safe trade and confidence in the art market. It is also a crucial factor whenever a purchased piece turns out to be a forgery. Having a single legal act instead of various provisions spread across many of them is essential for the judiciary because it enables the correct legal qualification of the perpetrator’s action. Unfortunately, Polish legislation lacks a regulation that would directly penalize the forgery of an artist’s signature. This is a crucial issue because a signature is one of the elements verified during complex analyses that aim to establish the authenticity of an art piece. However, a signature is deemed to be separate from the art piece itself. Its authenticity does not mean that the whole artwork is authentic. There have been cases where authentic paintings or prints have been marked with fake signatures (placed, for instance, by the artist’s family member to confirm the authorship), and the affixing of an authentic signature on a forged painting or print is also within the realm of possibility. This proves the importance of considering a signature and an art piece to be two separate items. This paper aims to establish the most suitable regulation for signature forgery to provide a universal penalization. The methodology analysed legal acts that penalize forged trademarks, identification labels and logos. However, as established in the paper, the Industrial Property Law and Act on Fair Trading do not apply to contemporary artistic creativity. The reason is that a signature would have to be registered in the Patent Office of the Republic of Poland as a trademark. As such, in the author’s opinion, Article 306 of the Polish Criminal Code would be the most suitable option. It offers universal protection – if we deem a signature to be a standalone identification label. Nonetheless, this is merely a placeholder solution and the author proposes the implementation of a regulation that would directly penalize the forgery of an artist’s signature. The Dutch or French rules could be used as a model in this regard.
Możliwość poszukiwania ochrony prawnej w przypadku ustalenia nieautentyczności nabytego obiektu zapewnia uczestnikom rynku sztuki pewność i bezpieczeństwo obrotu oraz zaufanie do prawa. Dla organów ścigania jest to istotny aspekt na potrzeby ustalenia odpowiedniej kwalifikacji prawnej danego czynu. Niestety brakuje w polskim ustawodawstwie regulacji odnoszącej się bezpośrednio do fałszerstwa sygnatury artystycznej. To o tyle istotne, że sygnatura stanowi jeden z elementów branych pod uwagę i analizowanych podczas kompleksowej ekspertyzy mającej na celu ustalenie autentyczności dzieła sztuki. Jest to jednak byt odrębny od dzieła, na którym się znajduje i jej autentyczność nie przesądza o autentyczności całego obiektu. Możliwe są bowiem przypadki, kiedy na autentycznym obrazie znajduje się nieautentyczna sygnatura (umieszczona np. przez członka rodziny autora w celu „wzmocnienia” autorstwa dzieła). Jednocześnie znane są historie umieszczenia autentycznej sygnatury na nieautentycznym dziele. Dlatego tak istotne jest wyodrębnienie obu bytów. Celem opracowania jest więc wskazanie regulacji prawnej, która byłaby odpowiednia dla fałszerstwa sygnatury i zapewniała uniwersalną penalizację. Metodyka pracy zakładała przegląd aktów prawnych zawierających regulację dotyczącą fałszerstwa oznaczeń pochodzenia dzieła lub produktu. Wybór uzależniony jest od uznania sygnatury albo za znak towarowy, albo za byt samodzielny stanowiący oznaczenie pochodzenia dzieła. Jako że współczesna twórczość artystyczna pozostaje poza zakresem czynności opisanych w Prawie własności przemysłowej oraz w ustawie o zwalczaniu nieuczciwej konkurencji (wskazana sygnatura musiałaby zostać zarejestrowana jako znak towarowy), najodpowiedniejszą, w ocenie autorki, regulacją jest art. 306 Kodeksu karnego. Dzięki temu zachowana byłaby konsekwencja uznania sygnatury za byt samodzielny stanowiący oznaczenie pochodzenia dzieła. Jest to jednak rozwiązanie zastępcze, dlatego postuluje się wprowadzenie, na wzór innych państw europejskich, regulacji bezpośrednio penalizującej fałszerstwo sygnatury artystycznej.
Возможность обращения за правовой защитой в случае установления неподлинности приобретенного предмета искусства обеспечивает участникам рынка предметов искусства и антиквариата уверенность и безопасность торговли, а также доверие к закону. Для правоохранительных органов это является важным аспектом для определения соответствующей юридической квалификации того или иного деяния. К сожалению, в польском законодательстве нет нормы, напрямую касающейся подделки подписи художника. Это тем более важно, что подпись является одним из элементов, принимаемых во внимание и анализируемых в ходе комплексной экспертизы, направленной на установление подлинности произведения искусства. Однако подпись является отдельной сущностью от произведения, на котором находится, и ее подлинность не определяет подлинность всего объекта. Действительно, возможны случаи, когда на подлинной картине ставится неаутентичная подпись (поставленная, например, членом семьи автора, чтобы «усилить» авторство произведения). В то же время известны случаи, когда подлинная подпись ставилась на неаутентичном произведении. По этим причинам важно различать эти две сущности. Целью исследования является определение правового регулирования, которое касалось бы подделки подписи и обеспечивало бы универсальную криминализацию. Методология исследования предполагала обзор нормативно-правовых актов, содержащих норму о подделке подписи на произведении или продукте. Выбор зависит от рассмотрения подписи либо как товарного знака, либо как самостоятельного объекта, являющегося указанием на происхождение произведения. Поскольку современное художественное творчество остается вне сферы деятельности, описанной в Законе о промышленной собственности и Законе о борьбе с недобросовестной конкуренцией (указанная подпись должна быть зарегистрирована как товарный знак), наиболее подходящим регулированием, по мнению автора, является статья 306 Уголовного кодекса. Благодаря такому решению, возможно сохранить последствие признания подписи в качестве независимого объекта, являющегося указанием на происхождение произведения. Однако это лишь замещающее решение, поэтому предлагается ввести, по примеру других европейских стран, норму, прямо предусматривающую наказание за подделку подписи художника.
Можливість звернення за судовим захистом у разі встановлення неавтентичності придбаного об’єкта забезпечує учасникам ринку мистецтва впевненість і безпеку торгівлі, а також довіру до закону. Для правоохоронних органів це важливий аспект у визначенні відповідної правової кваліфікації того чи іншого діяння. На жаль, у польському законодавстві немає норми, яка б прямо стосувалася підробки художнього підпису. Це важливо, оскільки підпис є одним із елементів, який враховується та аналізується під час комплексної експертизи, спрямованої на встановлення автентичності твору мистецтва. Однак це буття, відокремленo від твору, на якому вонo знаходиться, і його автентичність не визначає автентичність усього об’єкта. Можливі випадки, коли автентична картина має неавтентичний підпис (поставлений, наприклад членом родини автора для «підсилення» авторства твору). Водночас відомі історії про нанесення автентичного підпису на неавтентичний витвір мистецтва. Ось чому так важливо розрізняти обидвa буття. Таким чином, мета дослідження полягає в тому, щоб визначити правове регулювання, яке було б прийнятним для підробки підпису та забезпечувало б загальне покарання. Методологія роботи передбачала перегляд нормативно-правових актів, що містять норми щодо фальсифікації позначок походження твору чи товару. Вибір залежить від визнання підпису як торгової марки або незалежного існування, що вказує на походження твору. Оскільки сучасна художня творчість виходить за межі діяльності, описаної в Законі про промислову власність та в Законі про боротьбу з недобросовісною конкуренцією (зазначений підпис мав би бути зареєстрований як торгова марка), на думку автора, найбільш прийнятним є регулювання ст. 306 Кримінального кодексу. Завдяки цьому буде збережено наслідок визнання підпису як самостійного буття, який становить ознаку походження твору. Однак це альтернативне рішення, і тому передбачається запровадити, наслідуючи приклад інших європейських країн, правила, які прямо каратимуть підробку художнього підпису.
Możliwość poszukiwania ochrony prawnej w przypadku ustalenia nieautentyczności nabytego obiektu zapewnia uczestnikom rynku sztuki pewność i bezpieczeństwo obrotu oraz zaufanie do prawa. Dla organów ścigania jest to istotny aspekt na potrzeby ustalenia odpowiedniej kwalifikacji prawnej danego czynu. Niestety brakuje w polskim ustawodawstwie regulacji odnoszącej się bezpośrednio do fałszerstwa sygnatury artystycznej. To o tyle istotne, że sygnatura stanowi jeden z elementów branych pod uwagę i analizowanych podczas kompleksowej ekspertyzy mającej na celu ustalenie autentyczności dzieła sztuki. Jest to jednak byt odrębny od dzieła, na którym się znajduje i jej autentyczność nie przesądza o autentyczności całego obiektu. Możliwe są bowiem przypadki, kiedy na autentycznym obrazie znajduje się nieautentyczna sygnatura (umieszczona np. przez członka rodziny autora w celu „wzmocnienia” autorstwa dzieła). Jednocześnie znane są historie umieszczenia autentycznej sygnatury na nieautentycznym dziele. Dlatego tak istotne jest wyodrębnienie obu bytów. Celem opracowania jest więc wskazanie regulacji prawnej, która byłaby odpowiednia dla fałszerstwa sygnatury i zapewniała uniwersalną penalizację. Metodyka pracy zakładała przegląd aktów prawnych zawierających regulację dotyczącą fałszerstwa oznaczeń pochodzenia dzieła lub produktu. Wybór uzależniony jest od uznania sygnatury albo za znak towarowy, albo za byt samodzielny stanowiący oznaczenie pochodzenia dzieła. Jako że współczesna twórczość artystyczna pozostaje poza zakresem czynności opisanych w Prawie własności przemysłowej oraz w ustawie o zwalczaniu nieuczciwej konkurencji (wskazana sygnatura musiałaby zostać zarejestrowana jako znak towarowy), najodpowiedniejszą, w ocenie autorki, regulacją jest art. 306 Kodeksu karnego. Dzięki temu zachowana byłaby konsekwencja uznania sygnatury za byt samodzielny stanowiący oznaczenie pochodzenia dzieła. Jest to jednak rozwiązanie zastępcze, dlatego postuluje się wprowadzenie, na wzór innych państw europejskich, regulacji bezpośrednio penalizującej fałszerstwo sygnatury artystycznej.
Возможность обращения за правовой защитой в случае установления неподлинности приобретенного предмета искусства обеспечивает участникам рынка предметов искусства и антиквариата уверенность и безопасность торговли, а также доверие к закону. Для правоохранительных органов это является важным аспектом для определения соответствующей юридической квалификации того или иного деяния. К сожалению, в польском законодательстве нет нормы, напрямую касающейся подделки подписи художника. Это тем более важно, что подпись является одним из элементов, принимаемых во внимание и анализируемых в ходе комплексной экспертизы, направленной на установление подлинности произведения искусства. Однако подпись является отдельной сущностью от произведения, на котором находится, и ее подлинность не определяет подлинность всего объекта. Действительно, возможны случаи, когда на подлинной картине ставится неаутентичная подпись (поставленная, например, членом семьи автора, чтобы «усилить» авторство произведения). В то же время известны случаи, когда подлинная подпись ставилась на неаутентичном произведении. По этим причинам важно различать эти две сущности. Целью исследования является определение правового регулирования, которое касалось бы подделки подписи и обеспечивало бы универсальную криминализацию. Методология исследования предполагала обзор нормативно-правовых актов, содержащих норму о подделке подписи на произведении или продукте. Выбор зависит от рассмотрения подписи либо как товарного знака, либо как самостоятельного объекта, являющегося указанием на происхождение произведения. Поскольку современное художественное творчество остается вне сферы деятельности, описанной в Законе о промышленной собственности и Законе о борьбе с недобросовестной конкуренцией (указанная подпись должна быть зарегистрирована как товарный знак), наиболее подходящим регулированием, по мнению автора, является статья 306 Уголовного кодекса. Благодаря такому решению, возможно сохранить последствие признания подписи в качестве независимого объекта, являющегося указанием на происхождение произведения. Однако это лишь замещающее решение, поэтому предлагается ввести, по примеру других европейских стран, норму, прямо предусматривающую наказание за подделку подписи художника.
Можливість звернення за судовим захистом у разі встановлення неавтентичності придбаного об’єкта забезпечує учасникам ринку мистецтва впевненість і безпеку торгівлі, а також довіру до закону. Для правоохоронних органів це важливий аспект у визначенні відповідної правової кваліфікації того чи іншого діяння. На жаль, у польському законодавстві немає норми, яка б прямо стосувалася підробки художнього підпису. Це важливо, оскільки підпис є одним із елементів, який враховується та аналізується під час комплексної експертизи, спрямованої на встановлення автентичності твору мистецтва. Однак це буття, відокремленo від твору, на якому вонo знаходиться, і його автентичність не визначає автентичність усього об’єкта. Можливі випадки, коли автентична картина має неавтентичний підпис (поставлений, наприклад членом родини автора для «підсилення» авторства твору). Водночас відомі історії про нанесення автентичного підпису на неавтентичний витвір мистецтва. Ось чому так важливо розрізняти обидвa буття. Таким чином, мета дослідження полягає в тому, щоб визначити правове регулювання, яке було б прийнятним для підробки підпису та забезпечувало б загальне покарання. Методологія роботи передбачала перегляд нормативно-правових актів, що містять норми щодо фальсифікації позначок походження твору чи товару. Вибір залежить від визнання підпису як торгової марки або незалежного існування, що вказує на походження твору. Оскільки сучасна художня творчість виходить за межі діяльності, описаної в Законі про промислову власність та в Законі про боротьбу з недобросовісною конкуренцією (зазначений підпис мав би бути зареєстрований як торгова марка), на думку автора, найбільш прийнятним є регулювання ст. 306 Кримінального кодексу. Завдяки цьому буде збережено наслідок визнання підпису як самостійного буття, який становить ознаку походження твору. Однак це альтернативне рішення, і тому передбачається запровадити, наслідуючи приклад інших європейських країн, правила, які прямо каратимуть підробку художнього підпису.
Description
Keywords
artist's signature, art forgery, counterfeit product marking, sygnatura artystyczna, fałszerstwa dzieł sztuki, fałszerstwo oznaczeń produktu, подпись художника, подделка произведений искусства, подделка товарных знаков, художній підпис, фальсифікація творів мистецтва, фальсифікація товарного маркування
Citation
"Studia Prawnicze KUL", 2023, nr 1, s. 113-127