Studia Prawnicze KUL, 2024, nr 2

Permanent URI for this collection

https://hdl.handle.net/20.500.12153/7524

Browse

Browsing Studia Prawnicze KUL, 2024, nr 2 by browse.metadata.rights "Attribution 4.0 International"

Now showing 1 - 15 of 15
  • Item
  • Item
    Elżbieta Szczot (1965-2024). W służbie rodzinie, nauce, Kościołowi
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Fiejdasz-Buczek, Lidia
    W artykule zaprezentowano życie, dorobek naukowy, dydaktyczny, organizacyjny i społeczny dr hab. Elżbiety Szczot, prof. KUL, która z Wydziałem Prawa KUL związała się najpierw poprzez studia na kierunku prawo (1985-1990) i prawo kanoniczne (1990-1993), a następnie przez zatrudnienie, gdzie przez ponad 30 lat twórczo i owocnie wypełniała powierzone jej obowiązki nauczyciela akademickiego. Była Osobą niezwykle pracowitą, skromną, serdeczną. Zapisała się w pamięci współpracowników jako prawnik i wybitna kanonistka, wychowawczyni młodzieży akademickiej. Elżbieta Szczot została zatrudniona na Wydziale Prawa Kanonicznego i Świeckiego KUL 1 października 1993 r. w charakterze asystenta przy Katedrze Prawa Sakramentów. W 1998 r. uzyskała stopień doktora w zakresie nauk prawnych na podstawie rozprawy "Prawo wiernego do Eucharystii według kodeksu prawa kanonicznego z 1983 roku". W 2011 r. habilitowała się na podstawie dorobku naukowego i monografii "Ochrona rodziny w prawie Kościoła łacińskiego", Lublin 2010, uzyskując stopień doktora habilitowanego nauk prawnych w zakresie prawa kanonicznego, specjalność – kościelne prawo rodzinne. Z dniem 1 października 2014 r. awansowała na stanowisko profesora nadzwyczajnego. W latach 2011-2017 była kierownikiem Katedry Nauk o Polityce w Instytucie Europeistyki KUL. We wrześniu 2023 r. Instytut Prawa Kanonicznego poparł jej kandydaturę i została wybrana na członka Rady Doskonałości Naukowej na kadencję 2024-2027 w dyscyplinie prawo kanoniczne. Była członkiem licznych stowarzyszeń naukowych. Jest autorką dwóch monografii, ponad 60 artykułów, 17 książek naukowych. Jej badania naukowe koncentrowały się m.in. na prawie sakramentów świętych, ochronie małżeństwa i rodziny, na procesach związanych z integracją europejską i politykami szczegółowymi Unii Europejskiej. The article presents the life and research, teaching, organisational and social achievements of dr hab. Elżbieta Szczot, Professor of the Catholic University of Lublin who first became affiliated with its Facul-ty of Law through her studies in law (1985–1990) and canon law (1990–1993), and then through her employ-ment, where for over 30 years she creatively and fruitfully fulfilled the duties of academic teacher entrusted to her. She was an extremely hard-working, modest and warm-hearted person. Her colleagues remember her as a lawyer and an outstanding canonist, and as an educator of university students. Elżbieta Szczot was employed at the Faculty of Canon and Secular Law of the Catholic University of Lublin on 1 October 1993 as an assistant at the Chair of Sacramental Law. In 1998, she obtained her doctoral degree in legal sciences with the dissertation Prawo wiernego do Eucharystii według Kodeksu Prawa kanonicznego z 1983 roku [The faithful’s right to the Eucharist according to the Canon Code of 1983]. In 2011, she was habilitated based on her academic achievements and the monograph Ochrona rodziny w prawie Kościoła łacińskiego [Protection of the family in the law of the Latin Church] (Lublin 2010), obtaining the degree of Doctor of Laws in the field of canon law, speciali-sation – ecclesiastical family law. As of 1 October 2014, she was promoted to the position of associate professor. From 2011 to 2017, she was Head of the Department of Political Science at the Institute of European Studies of the Catholic University of Lublin. In September 2023, the Institute of Canon Law endorsed her candidacy and she was elected as a member of the Council for Scientific Excellence for the 2024–2027 term in the discipline of Canon Law. She was a member of numerous scientific associations. She was the author of two monographs, more than 60 articles and 17 scientific books. Her research focused on the law of the sacraments, the protection of marriage and the family, processes related to European integration and specific policies of the European Union, among others. В статье представлены жизненные, научные, дидактические, организационные и обществен-ные достижения доктора Эльжбеты Щот, профессора Люблинского католического университета, кото-рая была связана с Юридическим факультетом Люблинского католического университета сначала через учебу на Юридическом (1985–1990) и Каноническом (1990–1993) факультетах, а затем через работу, где на протяжении более 30 лет она творчески и плодотворно выполняла возложенные на нее обязанности академического преподавателя. Она была чрезвычайно трудолюбивым, скромным и добросердечным человеком. В памяти сотрудников она осталась как юрист и выдающийся канонист, воспитатель академи-ческой молодежи. Эльжбета Щот поступила на работу на Факультет канонического и светского права Лю-блинского католического университета 1 октября 1993 года в качестве ассистента на Кафедре права та-инств. В 1998 году она получила степень кандидата юридических наук на основании диссертации Право верующего на Евхаристию в соответствии с Кодексом канонического права 1983 года. В 2011 году на основании своих научных достижений и монографии Защита семьи в праве Латинской Церкви (Люблин 2010) получила степень доктора юридических наук в области канонического права, по специальности «Церковное семейное право». С 1 октября 2014 года получила должность ассоциированного профессо-ра. С 2011 по 2017 год возглавляла Кафедру политических наук в Институте европейских исследований Люблинского католического университета. В сентябре 2023 года Институт канонического права одобрил ее кандидатуру, и она была избрана членом Совета по научному совершенству на срок 2024–2027 го-дов по дисциплине «Каноническое право». Была членом многочисленных научных ассоциаций. Является автором двух монографий, более 60 статей, 17 научных книг. Ее исследования посвящены, в частности, праву Таинств, защите брака и семьи, процессам, связанным с европейской интеграцией и отдельными направлениями политики Европейского союза. У статті представлено життєвий, науковий, дидактичний, організаційний та громадський доро-бок професора Люблінського католицького університету (KUL) доктора Ельжбєти Щот, яка була пов’я-зана з Юридичним факультетом Люблінського католицького університету спочатку навчанням права (1985–1990 рр.) та канонічного права (1990–1993 рр.), а потім трудовою діяльністю, де понад 30 років творчо і плідно виконувала покладені на неї обов’язки академічного викладача. Вона була надзвичайно працьовитою, скромною і доброю людиною. У пам’яті колег залишилася як правник і видатний каноніст, вихователь академічної молоді. Ельжбєтa Щот була прийнята на Факультет канонічного і світського права Люблінського католицького університету 1 жовтня 1993 року на посаду асистента Кафедри сакраментального права. У 1998 році здобула ступінь кандидата юридичних наук, захистивши дисертацію на тему Право вірних на Євхаристію згідно з Кодексом канонічного права 1983 року. У 2011 році на основі наукових досягнень та монографії Захист сім’ї у праві Латинського Костелу (Люблін, 2010) здобула науковий ступінь доктора юридичних наук у галузі канонічного права за спеціальністю „Церковне сімейне право”. Звання професора надзвичайного отримала 1 жовтня 2014 року. З 2011 по 2017 рік очолювала Кафедру політології Інституту європейських студій Люблінського католицького університету. У вересні 2023 року Інститут канонічного права підтримав її кандидатуру, і вона була обрана членом Ради наукової доскона-лості на термін 2024–2027 рр. з дисципліни „Канонічне право”. Вона є членом численних наукових асоці-ацій. Авторка двох монографій, понад 60 статей, 17 наукових посібників. Її наукові дослідження зосере-джені, зокрема, на праві таїнств, захисті шлюбу та сім’ї, процесах, пов’язаних з європейською інтеграцією та конкретними політиками Європейського Союзу.
  • Item
    Ewolucja instytucji inkardynacji od Soboru Trydenckiego do Soboru Watykańskiego II
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Wąsik, Wojciech Stanisław
    Przedmiotem artykułu jest rozwój instytucji inkardynacji w okresie od Soboru Trydenckiego do Soboru Watykańskiego II. Autor dokonując historyczno-prawnych analiz norm dotyczących inkardynacji, starał się ukazać, jak ta instytucja ewoluowała od ściśle dyscyplinarnej, będącej narzędziem nadzoru i kontroli nad duchownymi, do instytucji w służbie budowania kapłańskiej wspólnoty. O ile normy Trydentu, aż do Kodeksu z 1917 r., traktowały inkardynację jedynie jako prawny obowiązek przypisania duchownych do diecezji i do włas­nego biskupa, o tyle Vaticanum II stworzył fundamenty współczesnego modelu tej instytucji, biorąc pod uwagę nie tylko racje prawne, lecz także duszpasterskie, lepsze rozmieszczenie prezbiterów w nowych strukturach kościelnych oraz możliwość realizowania zadań apostolskich. Odszedł też od feudalnego systemu beneficjów jako tytułu do otrzymania święceń. The subject of this article is the development of the institution of incardination in the period from the Council of Trent to the Second Vatican Council. The author, by conducting historical and legal analyses of the norms of incardination, sought to show how this institution has evolved from a strictly disciplinary one, an instrument of supervision and control over clergy, to an institution in the service of building the priestly com­munity. Whereas the norms of Trent, until the 1917 Code, treated incardination merely as a legal obligation to assign clergy to a diocese and to their own bishop, Vatican II laid the foundations of the modern model of this institution, taking into account not only legal but also priestly rationales, the better distribution of presbyters in the new ecclesiastical structures and the possibility of carrying out apostolic tasks. It also moved away from the feudal system of benefices as a title to receive ordination. Предметом статті є розвиток інституту інкардинації в період від Тридентського Собору до Другого Ватиканського Собору. Автор, роблячи історико-правовий аналіз норм щодо інкардинації, намагався показати, як ця інституція еволюціонувала від дисциплінарної, яка була інструментом нагляду та контролю над духовенством, до інституції y службі розбудови священицької спільноти. У той час як норми Триденту, аж до Кодексу 1917 року, розглядали інкардинацію лише як юридичний обов’язок призначати духовенство до єпархії та до свого єпископа, Другий Ватиканський Cобор заклав основи сучасної моделі цієї інституції, беручи до уваги не лише правові, але й душпастирські правди, кращий розподіл священиків у нових церковних структурах і можливість виконання апостольських завдань. Він також відійшов від феодальної системи бенефіцій як титулу для отримання висвячення. Предметом данной статьи является развитие института инкардинации в период от Тридентско­го собора до II Ватиканского собора. Автор, проведя историко-правовой анализ норм инкардинации, попытался показать, как этот институт превратился из сугубо дисциплинарного, который был инстру­ментом надзора и контроля над духовенством, в институт, стоящий на службе созидания общины ду­ховенства. Если нормы Тридентского собора, вплоть до Кодекса 1917 года, рассматривали инкарди­нацию лишь как юридическое обязательство подчинения духовенства диоцезу и своему епископу, то II Ватиканский собор заложил основы современной модели этого института, принимая во внимание не только юридические, но и пастырские основания, лучшее распределение пресвитеров в новых церков­ных структурах и возможность выполнения апостольских задач. Он также отошел от феодальной систе­мы бенефиций как требования для получения рукоположения.
  • Item
  • Item
    Kanon 666 Kodeksu Kanonów Kościołów Wschodnich jako przepis zawierający normy z zakresu prawa własności intelektualnej
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Stępień, Marcin
    Kanon 666 Kodeksu Kanonów Kościołów Wschodnich uznawany jest za przepis wypełniający „lukę” w systemie prawnym Kościoła łacińskiego w zakresie regulacji prawa autorskiego. Wykładnia przedmiotowego przepisu sugeruje, że zakres zastosowania zawartych w nim norm jest szerszy i bynajmniej nie odnosi się wyłącznie do materii prawa autorskiego. Kanon 666 Kodeksu Kanonów Kościołów Wschodnich dotyczy dóbr intelektualnych w ogólności. Jako taki, przepis ten zawiera uregulowanie o istotnym znaczeniu dla uznania ochrony prawnej przedmiotów prawa własności intelektualnej na gruncie prawa kanonicznego. Canon 666 of the Code of Canons of the Eastern Churches is considered to be a provision that fills a ‘gap’ in the legal system of the Latin Church regarding the regulation of copyright law. The interpretation of the provision in question suggests that the scope of application of the norms contained therein is broader and by no means refers exclusively to the matter of copyright law. Canon 666 of the Code of Canons of the Eastern Churches concerns intellectual property in general. As such, this provision contains a regulation of significant importance for the recognition of the legal protection of intellectual property objects under canon law. Канон 666 Кодексу Канонів Східних Церков розглядається як норма, що заповнює “прогалину” у правовій системі Латинської Церкви щодо регулювання авторського права. Тлумачення цього положення дозволяє припустити, що сфера застосування норм, які в ньому містяться, є ширшою і аж ніяк не стосується виключно питання авторського права. Канон 666 Кодексу Канонів Східних Церков стосується інтелектуальної власності загалом. Як таке, це положення містить норму, що має важливе значення для визнання правової охорони об’єктів інтелектуальної власності за канонічним правом. Канон 666 Кодекса Канонов Восточных церквей рассматривается как положение, восполняющее «пробел» в правовой системе Латинской церкви в области регулирования авторского права. Толкование данного положения предполагает, что сфера применения изложенных в нем норм шире и отнюдь не относится исключительно к вопросам авторского права. Канон 666 Кодекса Канонов Восточных церквей касается интеллектуальной собственности в целом. Как таковой, данный канон содержит норму, имеющую существенное значение для признания правовой охраны объектов интеллектуальной собственности в рамках канонического права.
  • Item
  • Item
    Ksiądz Walerian Meysztowicz (1893–1982). Droga do objęcia katedry nadzwyczajnej prawa kanonicznego na Wydziale Teologicznym Uniwersytetu Stefana Batorego w Wilnie
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Żukowski, Przemysław
    Artykuł traktuje o pewnym okresie życia ks. Waleriana Meysztowicza (1893–1982) i jego związkach z Wilnem. Autor stara się przybliżyć okoliczności pobierania nauki na Uniwersytecie Stefana Batorego w Wilnie oraz w wileńskim Seminarium Duchownym. Następnie omawia sprawę nostryfikacji uzyskanego w Rzymie doktoratu świętej teologii, co umożliwiło W. Meysztowiczowi objęcie wykładów zleconych oraz otworzyło drogę kariery naukowej. Kolejnym etapem była habilitacja i uzyskanie docentury z zakresu prawa kanonicznego. Po przejściu na emeryturę ks. Bronisława Żongołłowicza to w W. Meysztowiczu widziano jego następcę w Katedrze Prawa Kanonicznego na Wydziale Teologicznym USB. Sam B. Żongołłowicz bardzo promował W. Meysztowicza. Na podstawie przewidzianej prawem procedury W. Meysztowicz otrzymał od Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej nominację profesorską w dniu 14 września 1937 r. Z uwagi na liczne obowiązki dyplomatyczne wynikające z posady w Ambasadzie Rzeczypospolitej Polskiej przy Stolicy Apostolskiej, W. Meysztowicz nie mógł wykonywać swoich obowiązków wykładowcy akademickiego. Karierę naukową w Wilnie przerwał mu wybuch II wojny światowej. The article discusses a period in the life of Fr. Walerian Meysztowicz (1893–1982) and his connections with Vilnius. The author attempts to describe the circumstances of his education at the Stephen Bathory University in Vilnius and at the Vilnius Seminary. He then discusses the recognition of the doctorate of sacred theology obtained in Rome, which enabled W. Meysztowicz to take up commissioned lectureships and opened the way to an academic career. This was followed by habilitation and a docent title in canon law. After Fr. Bronisław Żongołłowicz’s retirement, it was W. Meysztowicz who was seen as his successor in the Chair of Canon Law at the Faculty of Theology of the Stephen Bathory University. B. Żongołłowicz himself intensely promoted W. Meysztowicz. Based on the procedure envisaged by law, W. Meysztowicz received his professorial appointment from the President of the Republic of Poland on 14 September 1937. Due to his numerous diplomatic duties resulting from his post at the Embassy of the Republic of Poland to the Holy See, W. Meysztowicz was unable to fulfil his duties as an academic lecturer. His academic career in Vilnius was interrupted by the outbreak of the Second World War. Стаття присвячена певному періоду в житті Священикa Валеріана Мейштовича (1893–1982) тайого зв’язкам з Вільнюсом. Автор намагається описати обставини його навчання у Вільнюському університеті імені Стефана Баторего та у Вільнюській семінарії. Далі він розглядає питання нострифікації отриманого в Римі докторату священного богослов’я, що дозволило В. Мейштовичу займатись замовленими лекціями і відкрило шлях до академічної кар’єри. Потім була габілітація і ступінь доктора з канонічного права. Після виходу на пенсію Священикa Броніслава Жонґоловича, саме у В. Мейштовічеві вбачалийого наступника на кафедрі канонічного права на Богословському факультеті ВУСБ. Сам В. Жонґоллович всіляко сприяв просуванню В. Мейштовича. Згідно з юридично встановленою процедурою, 14 вересня 1937 р. В. Мейштович отримав номінацію на професорське звання від Президента Республіки Польща. Через численні дипломатичні зобов’язання, пов’язані з посадою в Посольстві Республіки Польща при Апостольський столиці, В. Мейштович не міг виконувати свої обов’язки академічного викладача. Його академічна кар’єра у Вільнюсі була перервана початком Другої світової війни. В статье рассматривается определенный период жизни священника Валериана Мейштовича (1893–1982), а также его связи с Вильнюсом. Автор пытается описать обстоятельства его обучения в университете Стефана Батория в Вильнюсе и в Вильнюсской семинарии. Затем он обсуждает вопрос о нострификации полученной в Риме степени кандидата наук в области священного богословия, которая позволила В. Мейштовичу получить заказ на проведение лекций и открыла путь к академической карьере. Следующим этапом стало получение степени доктора и должности доцента в области канонического права. После ухода на пенсию священника Бронислава Жонголловича именно в В. Мейштовиче виделиего преемника на Кафедре канонического права на Богословском факультете Университета Стефана Батория. Сам В. Жонголлович значительно продвигал В. Мейштовича. В соответствии с установленной законом процедурой В. Мейштович получил профессорское назначение от президента Республики Польша 14 сентября 1937 г. Из-за многочисленных дипломатических обязанностей, связанных с его должностью в Посольстве Республики Польша при Святом Престоле, В. Мейштович не мог выполнять свои обязанности в качестве академического преподавателя. Его научая карьера в Вильнюсе была прервана началом Второй мировой войны.
  • Item
    Nadzór kuratora nad duchownym, który popełnił przestępstwo "contra sextum cum minore"
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Jaszcz, Adam
    Problem badawczy przedstawiony w artykule dotyczy rozumienia urzędu kuratora osób duchownych w zakresie nadzoru nad sprawcą przestępstwa contra sextum cum minore. Autor stawia pytanie, które przestępstwa należy zaliczyć do ciężkich w rozumieniu kan. 1339 § 5 i na jakiej podstawie. Ukazuje metaprawny, jak również prawnokanoniczny wymiar nadzoru. Ponadto zgłasza postulat systemowy dotyczący ochrony małoletnich w Polsce oraz postulat de lege ferenda odnoszący się do kodeksowej instytucji nadzoru. The research problem presented in this article concerns the interpretation of the office of probation officer for clergy in matters requiring the supervision of an offender who committed a contra sextum cum minore offence. The author addresses the question of which offences are to be classified as grave offences within the meaning of Can. 1339 § 5 and on what basis. The meta-legal as well as the legal-canonical dimensions of supervision are presented. Furthermore, a system-related postulate on the protection of minors in Poland and a de lege ferenda postulate relating to the institution of supervision in the Code. Дослідницька проблема, представлена у статті, стосується розуміння повноважень кураторa священнослужителів щодо нагляду за особою, яка вчинила злочин contra sextum cum minore. Автор ставить питання про те, які правопорушення слід класифікувати як тяжкі злочини в розумінні канону 1339 § 5 і на якій підставі. Він показує метаправовий та юридично-канонічний вимір нагляду. Oкрім того, він висуває системний постулат щодо захисту неповнолітніх у Польщі та постулат de lege ferenda, що стосується інституту нагляду. Исследовательская проблема, представленная в данной статье, касается понимания должности куратора за священнослужителями, в отношении надзора за лицом, совершившим преступление contra sextum cum minore. Автор ставит вопрос о том, какие преступления должны быть классифицированы как тяжкие преступления по смыслу кан. 1339 § 5 и на каком основании. Он показывает метаюридическое, а также юридико-каноническое измерение надзора. Кроме того, выдвигается системный постулат, касающийся защиты несовершеннолетних в Польше, и постулат de lege ferenda, относящийся к определенному в кодексе институту надзора.
  • Item
    Prezbiter jako administrator diecezjalny a sakrament bierzmowania
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Adamczyk, Jerzy
    Celem artykułu jest ukazanie zagadnienia administratora diecezjalnego jako szafarza sakra­mentu bierzmowania. W pierwszej części niniejszego studium przedstawiono prawo wiernych do otrzymania sakramentu bierzmowania. W części drugiej ukazano problematykę szafarza bierzmowania, natomiast część trzecia została poświęcona rozwiązaniu kwestii: czy administrator diecezjalny ex ipso iure ma obowiązek i prawo udzielania sakramentu bierzmowania? Konkluzje zawarto we wnioskach zamykających podjęte rozważania. The purpose of the article is to present the issue of a diocesan administrator as a minister of the sac­rament of confirmation. The first section of the study outlines the right of a worshipper to receive the sacrament of confirmation. The second section presents the issue of the minister of the sacrament of confirmation, while the third section is devoted to answering the question: Is the diocesan administrator, ex ipso iure, obliged and entitled to administer the sacrament of confirmation? The conclusions are included in the summary at the end of the undertaken considerations. Метою статті є представити питання адміністратора дієцезії як служителя тайни миропомазан­ня. Перша частина цього дослідження стосується права вірних отримати тайнy миропомазання. Друга частина представляє питання служителя миропомазання, а третя частина присвячена вирішенню питан­ня: чи має адміністратор дієцезії ex ipso iure обов’язок і право уділяти миропомазання? Висновки містяться в заключних підсумках. Цель данной статьи – представить вопрос о епархиальном администраторе как служителе та­инства Миропомазания. В первой части данного исследования изложено право верующих на принятие таинства Миропомазания. Во второй части представлена к обсуждению проблематика служителя Миро­помазания, а третья часть посвящена решению вопроса: имеет ли епархиальный администратор ex ipso iure обязанность и право совершать таинство Миропомазания? Выводы приводятся в заключении об­суждения.
  • Item
    Teoretyczne implikacje argumentu z autorytetu
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Michowicz, Przemysław
    Popularność odwoływania się do autorytetów, tak w doktrynie, jak i w orzecznictwie, wielu wydaje się działaniem wręcz rutynowym. Oczywistość powszechnego zastosowania argumentu z autorytetu w dyskursie prawniczym i argumentacji interpretacyjnej skłania ku teoretycznym poszukiwaniom racji powoływania się na wypowiedzi podmiotów ogólnie uznanych za autorytet oraz przesłanek jego zastosowania. Przedmiotowe rozważania koncentrują się zatem na analizie ogólnych założeń takiej formy argumentacji, która wciąż budzi zainteresowanie doktryny i teoretyków prawa mimo swojej potencjalnej logicznej wadliwości oraz wątpliwej nieskuteczności perswazyjnej. W kontekście ogólnych analiz technik argumentacyjnych stosowanych zwłaszcza w dyskursie prawniczym, szczególna uwaga poświęcona będzie mechanizmowi działania argumentu ex auctoritate w odniesieniu do doktryny i orzecznictwa. The popularity of referring to authorities, both in doctrine and case law, makes it appear as an almost routine activity for many. The obviousness of the widespread use of the argument from authority in legal discourse and interpretive argumentation prompts a theoretical search for the rationale for invoking the statements of entities generally recognised as authority and the grounds for its application. These considerations therefore focus on an analysis of the general assumptions of this form of argumentation, which continues to attract the interest of the doctrine and legal theoreticians despite its potential logical flaw and questionable persuasive ineffectiveness. In the context of general analyses of argumentative techniques used especially in legal discourse, particular attention will be paid to the mechanism of the ex auctoritate argument in relation to doctrine and case law. Популярність покладатися нa авторитет як у доктрині, так і в судовій практиці здається багатьом майже рутинною діяльністю. Очевидність широкого використання аргументу авторитету в юридичному дискурсі та інтерпретаційній аргументації спонукає до теоретичного пошуку обґрунтування посилань на твердження суб’єктів, загальновизнаних як авторитети, а також передумов його застосування. Тому ці міркування зосереджені на аналізі загальних припущень такої форми аргументації, яка продовжує привертати інтерес правової доктрини і теоретиків права, незважаючи на відсутність її логічного обґрунтування і сумнівну переконуючу ефективність. У контексті загального аналізу аргументативних технік, що використовуються зокрема, в юридичному дискурсі, особливу увагу буде приділено механізму дії аргументу ex auctoritate стосовно доктрини та судової практики. Популярность ссылки на авторитет, как в доктрине, так и в судебной практике, многим кажется почти рутинным действием. Очевидность повсеместного использования аргумента к авторитету в юридическом дискурсе и интерпретационной аргументации побуждает к теоретическому поиску обоснования для ссылки на высказывания субъектов, общепризнанных авторитетами, и предпосылок для его применения. Таким образом, рассматриваемые соображения сосредоточены на анализе общих предпосылок такой формы аргументации, которая продолжает вызывать интерес правовой доктрины и теоретиков, несмотря на ее потенциальный логический изъян и сомнительную аргументационную неэффективность. В контексте общего анализа аргументативных техник, особенно используемых в юридическом дискурсе, особое внимание будет уделено механизму действия аргумента ex auctoritate применительно к доктрине и судебной практике.
  • Item
    The legal situation of refugees from Ukraine. Current issues
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Popovič, Jurij
    Almost two years ago, Europe, and we can say the whole world, was hit by one of the biggest refugee crises triggered by the war in Ukraine. This refugee crisis affected the neighbouring countries most of all, first and foremost Poland, and brought with it many humanitarian, economic and social problems. With the generous help of the neighbouring states and the international community, but especially Poland, it has been possible to manage this crisis. However, over time, the refugee crisis has also brought many questions and problems to the religious sphere. Questions have arisen about the celebration of the holy mystery of baptism and the inclusion of refugees in a particular church or in a church sui iuris, as well as their canonical status and the celebration of the initiation sacraments and marriage. Some of these questions are answered by canon law and the regulations of the various bishops’ conferences, but some also need pastoral wisdom. These faithful are also faced with another problem, namely the great danger of losing their Eastern identity since they mostly live on the territory of the Latin Church. Therefore, there is a great call for the whole Church and the individual Churches sui iuris to help these refugees, first and foremost through the clear observance of the canonical norms and the regulations of the individual episcopal conferences, to preserve the Eastern patrimony, which expresses the richness of Christ’s Church. In view of all these circumstances, the Church should seek and propose solutions to these problems, bearing in mind the canonical principle of Salus animarum suprema lex. Prawie dwa lata temu Europę, a nawet można powiedzieć, że i cały świat, dotknął jeden z największych kryzysów uchodźczych, wywołany wojną na Ukrainie. Kryzys uchodźczy objął przede wszystkim kraje sąsiednie Ukrainy, w tym zwłaszcza Polskę, i przyniósł ze sobą wiele problemów humanitarnych, gospodarczych i społecznych. Dzięki hojnej pomocy państw sąsiednich, społeczności międzynarodowej, a w szczególności Polski, udało się opanować zaistniałą sytuację. Jednak z czasem kryzys uchodźczy przyniósł także wiele wątpliwości i problemów w sferze religijnej. Pojawiły się pytania o celebrację świętej tajemnicy chrztu i włączenie uchodźców do Kościoła partykularnego lub Kościoła sui iuris, a ponadto o ich status kanoniczny oraz celebrację sakramentów inicjacji i małżeństwa. Na niektóre z postawionych pytań odpowiada prawo kanoniczne i rozporządzenia rożnych konferencji biskupich, ale część wymaga również mądrości duszpasterskiej. Wierni ci są zagrożeni także innym problemem, a mianowicie niebezpieczeństwem utraty swojej wschodniej tożsamości, ponieważ w większości przypadków żyją na terytorium Kościoła łacińskiego. Dlatego pojawiło się wielkie wezwanie dla całego Kościoła, jak również dla poszczególnych Kościołów sui iuris, aby pomoc tym uchodźcom, przede wszystkim poprzez jasne przestrzeganie norm kanonicznych i przepisów poszczególnych konferencji episkopatów w celu zachowania wschodniego dziedzictwa, które wyraża bogactwo Kościoła Chrystusowego. Biorąc pod uwagę wszystkie te okoliczności, Kościół powinien szukać i proponować rozwiązania zasygnalizowanych problemów, mając na uwadze kanoniczną zasadę Salus animarum suprema lex. Майже два роки тому Європу і, можна сказати, весь світ вразила одна з найбільших криз біженців, спричинена війною в Україні. Криза біженців зачепила насамперед сусідні з Україною країни, зокрема Польщу, і принесла з собою багато гуманітарних, економічних і соціальних проблем. Завдяки щедрій допомозі сусідніх країн, міжнародної спільноти та Польщі зокрема, ситуацію вдалося взяти під контроль. Однак з часом криза біженців принесла також багато сумнівів і проблем у релігійній сфері. Виникли питання щодо уділення святої тайни хрещення та інкорпорації біженців у конкретний Костел або Костел sui iuris, а також щодо їхнього канонічного статусу та уділення таїнств ініціації та шлюбу. На деякі з поставлених питань дає відповідь канонічне право і декрети різних єпископських конференцій, але деякі також вимагають душпастирської мудрості. Цим вірним загрожує також інша проблема, а саме небезпека втрати своєї східної ідентичності, оскільки вони здебільшого живуть на території Латинського Костелу. Тому виник великий заклик до загального Костелу, а також до окремих костелів sui iuris допомогти цим біженцям, насамперед чітко дотримуючись канонічних норм і положень окремих Єпископських Конференцій, щоб зберегти східну спадщину, яка виражає багатство Христового Костелу. Беручи до уваги всі ці обставини, Костел повинeн шукати і пропонувати рішення проблем, що виникли, пам›ятаючи про канонічний принцип Salus animarum suprema lex. Почти два года назад Европа, а можно сказать и весь мир, столкнулись с одним из крупнейших миграционных кризисов, вызванным войной в Украине. Миграционный кризис затронул в первую очередь соседние с Украиной страны, особенно Польшу, и принес с собой множество гуманитарных, экономических и социальных проблем. Благодаря щедрой помощи соседних стран, международного сообщества и, в частности, Польши, ситуацию удалось удержать под контролем. Однако со временем миграционный кризис также породил множество сомнений и проблем в религиозной сфере. Возникли вопросы о праздновании священного таинства крещения и о включении беженцев в отдельную Церковь или Церковь sui iuris, а также об их каноническом статусе и праздновании таинств крещения, миропомазания и Евхаристии, а также брака. На некоторые из поставленных вопросов отвечает каноническое право и постановления различных Конференций епископов, но некоторые также требуют пастырской мудрости. Этим верующим угрожает и другая проблема, а именно опасность потерять свою восточную идентичность, поскольку они в основном живут на территории латинской Церкви. Поэтому возник великий призыв ко всей Церкви, а также к отдельным Церквям sui iuris, помочь беженцам, прежде всего, четко соблюдая канонические нормы и правила отдельных Конференций епископов, сохранить восточное наследие, которое выражает богатство Церкви Христовой. Принимая во внимание все эти обстоятельства, Церковь должна искать и предлагать решения возникших проблем, помня о каноническом принципе Salus animarum suprema lex.
  • Item
    Trwające małżeństwo jako przeszkoda do życia zakonnego (kan. 643 § 1, nr 2 KPK)
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Adamczyk, Jerzy; Mazur, Karolina
    Przedmiotem artykułu jest problematyka trwającego małżeństwa jako przeszkody do życia zakonnego, o którym traktuje kan. 643 § 1, nr 2 Kodeksu Prawa Kanonicznego. Za cel opracowania przyjęto wykazanie, że aktualne małżeństwo uniemożliwia wstąpienie do zakonu, jest nie tylko przeszkodą w przyjęciu do nowicjatu, lecz także w ogóle uniemożliwia życie zakonne. Tak określone zamierzenie badawcze zrealizowano poprzez opis i gruntowną analizę obowiązujących przepisów i tekstów Magisterium Kościoła. Analiza wymienionych źródeł pozwoliła na sformułowanie kilku głównych wniosków. Po pierwsze, udowodniono, że małżeństwo i życie zakonne wzajemnie się wykluczają. Po drugie, stwierdzono, że trwające małżeństwo jest przeszkodą do życia zakonnego, która posiada skutki prawne. Po trzecie, wyjaśniono problematykę ustania impedimentum ligaminis oraz ukazano możliwe sposoby jej wygaśnięcia. The subject of this paper is the problem of an ongoing marriage as an impediment to religious life, as specified in Can. 643 § 1, no. 2 of the Code of Canon Law. The aim of the study was to show that current marriage prevents entry into a religious order – it is not only an impediment to admission to the novitiate, but also prevents religious life in general. The research objective thus defined was realised through a description and thorough analysis of the applicable regulations and texts of the Magisterium of the Church. The analysis of the aforementioned sources led to several main conclusions. Firstly, it was proven that marriage and religious life are mutually exclusive. Secondly, it was established that an ongoing marriage is an impediment to religious life which has legal consequences. Thirdly, the problem of the cessation of impedimentum ligaminis was clarified and the possible ways of its termination were shown. Предметом цієї статті є проблема діючого шлюбу як перешкоди для духовного життя, що розглядається в кан. 643 § 1, п. 2 Кодексу канонічного права. Метою дослідження було показати, що чинний шлюб перешкоджає вступу до закону, є не тільки перешкодою для вступу до новіціяту, але й перешкоджає духовному життю загалом. Визначена таким чином дослідницька мета була реалізована через опис та ретельний аналіз чинних правових положень і текстів Магістеріуму Католицької Церкви. Аналіз вищезгаданих джерел дозволив зробити кілька основних висновків. По-перше, доведено, що шлюб і духовне життя є взаємовиключними поняттями. По-друге, встановлено, що діючий шлюб є перешкодою для духовного життя, що має правові наслідки. По-третє, з’ясовано проблему припинення impedimentum ligaminis та показано можливі шляхи його призупинення. Предметом исследования данной статьи является проблема состояния в браке как препятствия для вступления в институт монашеской жизни, рассматриваемая в кан. 643 § 1, № 2 Кодекса канонического права. Цель исследования – показать, что состояние на данный момент в браке препятствует вступлению в монашеский орден, является не только препятствием для вступления в новициат, но и препятствует монашеской жизни в целом. Определенный таким образом замысел исследования был реализован через описание и тщательный анализ действующих нормативных актов и текстов Учительства Церкви. Анализ вышеупомянутых источников позволил сделать несколько основных выводов. Во-первых, было доказано, что брак и монашеская жизнь являются взаимоисключающими понятиями. Во-вторых, установлено, что продолжающийся брак является препятствием к монашеский жизни, которое влечет за собой правовые последствия. В-третьих, была уточнена проблема прекращения impedimentum ligaminis и показаны возможные способы его прекращения.
  • Item
  • Item
  • Item
    Zastosowanie art. 39 Kodeksu cywilnego w przypadku zbywania (alienacji) nieruchomości przez kościelne osoby prawne
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Grzesiowski, Krzysztof
    W artykule poddano analizie zagadnienie naruszenia zasad reprezentacji kościelnych osób prawnych wynikających z prawa kanonicznego i ich skutku dla zbywania (alienacji) nieruchomości. Celem prowadzonych rozważań było ustalenie zakresu zastosowania znowelizowanego art. 39 Kodeksu cywilnego do kościelnych osób prawnych. Problematyka zbywania nieruchomości przez kościelne osoby prawne z naruszeniem zasad reprezentacji wynikających z Kodeksu Prawa Kanonicznego była już przedmiotem orzecznictwa Sądu Najwyższego i dyskusji w doktrynie, ale większość wypowiedzi została sformułowana przed nowelizacją art. 39 K.c., którego zmieniona treść weszła w życie z dniem 1 marca 2019 r. Dlatego ponownie należało zastanowić się nad skutkami działania organów kościelnych osób prawnych z przekroczeniem umocowania wynikającego z prawa wewnętrznego Kościoła katolickiego. Rozważania zawarte w artykule prowadzone były metodą dogmatycznoprawną. Przeprowadzona analiza wykazała, że znowelizowany art. 39 K.c. znajduje zastosowanie do kościelnych osób prawnych. Umowy dotyczące zbywania (alienacji) nieruchomości zawierane przez kościelne osoby prawne w przypadku naruszenia zakresu kompetencji organu oraz sposobu reprezentacji wynikających z prawa kanonicznego będą dotknięte sankcją bezskuteczności względnej na podstawie art. 39 K.c. The article analyses the issue of violations of the rules of representation of Church Legal Entities under canon law and their effect on the disposal (alienation) of real estate. The aim of the considerations carried out was to determine the scope of application of the amended Article 39 of the Civil Code to Church Legal Entities. The issue of the disposal of real estate by Church Legal Entities in violation of the rules of representation under the Code of Canon Law has already been the subject of Supreme Court case law and discussion in the doctrine, but most of the contributions were formulated before the amendment of Article 39 of the Civil Code, the amended content of which entered into force on 1 March 2019. Therefore, it was again necessary to consider the consequences of Church Legal Entities acting beyond their authority under the internal law of the Catholic Church. The considerations in the article were conducted using the dogmatic and legal method. The analysis carried out showed that the amended Article 39 of the Civil Code is applicable to Church Legal Entities. Contracts concerning the disposal (alienation) of real estate concluded by Church Legal Entities in the event of a breach of the scope of authority and the manner of representation resulting from canon law will be sanctioned by relative ineffectiveness on the basis of Article 39 of the Civil Code. У статті проаналізовано питання порушення принципів представництва костельних юридичних осіб за канонічним правом та їх вплив на розпорядження (відчуження) нерухомим майном. Метою проведених міркувань було визначення сфери застосування зміненої статті 39 Цивільного кодексу до костельних юридичних осіб. Питання відчуження нерухомого майна костельними юридичними особами з порушенням правил представництва, передбачених Кодексом канонічного права, вже було предметом судової практики Верховного Суду та обговорення в доктрині, але більшість з них були сформульовані до внесення змін до статті 39 Цивільного кодексу, змінений зміст якої набув чинності 1 березня 2019 року. Тому виникла необхідність ще раз розглянути наслідки дій органів костельними юридичних осіб з перевищенням повноважень, передбачених внутрішнім правом Католицького Костелу. Роздуми у статті були проведені з використанням догматико-юридичного методу. Проведений аналіз показав, що до костельних юридичних осіб застосовується змінена стаття 39 Цивільного кодексу. Договори щодо розпорядження (відчуження) нерухомим майном, укладені костельними юридичними особами у разі порушення обсягу повноважень та способу представництва, що випливають з канонічного права, будуть санкціоновані відносною неефективністю відповідно до ст. 39 Цивільного кодексу. В данной статье анализируется вопрос о нарушении принципов представительства церковных юридических лиц по каноническому праву и их влияние на отчуждение недвижимого имущества. Целью проведенных рассуждений было определение сферы применения измененной статьи 39 Гражданского кодекса к церковным юридическим лицам. Вопрос об отчуждении недвижимости церковными юридическими лицами в нарушение принципов представительства, предусмотренных Кодексом канонического права, был уже предметом судебной практики Верховного суда и обсуждения в доктрине, однако большинство материалов было сформулировано до внесения изменений в статью 39 Гражданского кодекса, измененное содержание которой вступило в силу с 1 марта 2019 года. Поэтому вновь возникла необходимость рассмотреть последствия того, что органы церковных юридических лиц действуют с превышением своих полномочий в рамках внутреннего права Католической церкви. Рассуждения в статье проводились с использованием догматико-юридического метода. Проведенный анализ показал, что измененная статья 39 Гражданского кодекса применима к церковным юридическим лицам. Договоры об отчуждении недвижимого имущества, заключенные церковными юридическими лицами, в случае нарушения объема полномочий и порядка представительства по каноническому праву, будут подвергаться санкциям относительной ничтожности в соответствии со статьей 39 Гражданского кодекса.