Browsing by Author "Wąsik, Wojciech Stanisław"

Now showing 1 - 3 of 3
  • Item
    The Concept of Matrimonial Consent in Can. 1057 CIC 1983
    (Wydawnictwo KUL, 2021) Wąsik, Wojciech Stanisław
    The article is devoted to matrimonial consent as described in Can. 1057 CIC/83, which has replaced the former Can. 1081 CIC/17. The regulation found in this canon emphasizes the importance of matrimonial consent and constitutes the basis for all reasons for the nullification of marriage. The analyzed norm, describing matrimonial consent in the positive aspect, was formulated in the personalistic spirit and adapted to Vatican II's teachings. Can. 1057 CIC/83 was placed among the norms introducing the De matrimonio of CIC/83 part, which resulted in ordering the vision of marriage in CIC/83. The studies on the normative content of Can. 1057 §1, CIC/83, focus on matrimonial consent, which establishes the matrimonial bond and is the only efficient cause of marriage, being a bilateral consensual contract and a sacrament for those baptized. The article discusses legal requirements assuring that consent will result in contracting a valid marriage. The article explains in detail the norm, according to which a defective matrimonial consent cannot be supplemented or replaced by another legal act. The article analyses the object of matrimonial consent in Can. 1057 §2, CIC/83, which was harmonized with the definition of marriage in Can. 1055 CIC/83. Ius in corpus is no longer such an object (as it narrows marriage to a communion finding fulfillment in the sexual and procreative sphere) but rather the parties to the contract, who give themselves to one another in an analogous sense (material object) and the communion for their entire life, in all its dimensions (formal object).
  • Item
    Ewolucja instytucji inkardynacji od Soboru Trydenckiego do Soboru Watykańskiego II
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Wąsik, Wojciech Stanisław
    Przedmiotem artykułu jest rozwój instytucji inkardynacji w okresie od Soboru Trydenckiego do Soboru Watykańskiego II. Autor dokonując historyczno-prawnych analiz norm dotyczących inkardynacji, starał się ukazać, jak ta instytucja ewoluowała od ściśle dyscyplinarnej, będącej narzędziem nadzoru i kontroli nad duchownymi, do instytucji w służbie budowania kapłańskiej wspólnoty. O ile normy Trydentu, aż do Kodeksu z 1917 r., traktowały inkardynację jedynie jako prawny obowiązek przypisania duchownych do diecezji i do włas­nego biskupa, o tyle Vaticanum II stworzył fundamenty współczesnego modelu tej instytucji, biorąc pod uwagę nie tylko racje prawne, lecz także duszpasterskie, lepsze rozmieszczenie prezbiterów w nowych strukturach kościelnych oraz możliwość realizowania zadań apostolskich. Odszedł też od feudalnego systemu beneficjów jako tytułu do otrzymania święceń. The subject of this article is the development of the institution of incardination in the period from the Council of Trent to the Second Vatican Council. The author, by conducting historical and legal analyses of the norms of incardination, sought to show how this institution has evolved from a strictly disciplinary one, an instrument of supervision and control over clergy, to an institution in the service of building the priestly com­munity. Whereas the norms of Trent, until the 1917 Code, treated incardination merely as a legal obligation to assign clergy to a diocese and to their own bishop, Vatican II laid the foundations of the modern model of this institution, taking into account not only legal but also priestly rationales, the better distribution of presbyters in the new ecclesiastical structures and the possibility of carrying out apostolic tasks. It also moved away from the feudal system of benefices as a title to receive ordination. Предметом статті є розвиток інституту інкардинації в період від Тридентського Собору до Другого Ватиканського Собору. Автор, роблячи історико-правовий аналіз норм щодо інкардинації, намагався показати, як ця інституція еволюціонувала від дисциплінарної, яка була інструментом нагляду та контролю над духовенством, до інституції y службі розбудови священицької спільноти. У той час як норми Триденту, аж до Кодексу 1917 року, розглядали інкардинацію лише як юридичний обов’язок призначати духовенство до єпархії та до свого єпископа, Другий Ватиканський Cобор заклав основи сучасної моделі цієї інституції, беручи до уваги не лише правові, але й душпастирські правди, кращий розподіл священиків у нових церковних структурах і можливість виконання апостольських завдань. Він також відійшов від феодальної системи бенефіцій як титулу для отримання висвячення. Предметом данной статьи является развитие института инкардинации в период от Тридентско­го собора до II Ватиканского собора. Автор, проведя историко-правовой анализ норм инкардинации, попытался показать, как этот институт превратился из сугубо дисциплинарного, который был инстру­ментом надзора и контроля над духовенством, в институт, стоящий на службе созидания общины ду­ховенства. Если нормы Тридентского собора, вплоть до Кодекса 1917 года, рассматривали инкарди­нацию лишь как юридическое обязательство подчинения духовенства диоцезу и своему епископу, то II Ватиканский собор заложил основы современной модели этого института, принимая во внимание не только юридические, но и пастырские основания, лучшее распределение пресвитеров в новых церков­ных структурах и возможность выполнения апостольских задач. Он также отошел от феодальной систе­мы бенефиций как требования для получения рукоположения.
  • Item
    The Obligation of „Celibacy of Continence” of the Clergy in the Ancient Church, according to the Rules of the Church Law and the Roman Law (4th-5th centuries)
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Wąsik, Wojciech Stanisław
    In the ancient Church, celibacy was not known in the sense of the obligation of higher clergy to maintain celibacy. Married men as well as voluntarily unmarried men were ordained. There was, however, a practice of complete continence by deacons, presbyters and bishops after they had been ordained. Until the 4th century, there were no norms of law established by the Church on this issue, which resulted from the strict provisions of Roman law, which was aimed at celibates. The point was not to give an excuse to persecute Christians. Only the introduction of new rules of religious policy by Constantine the Great in the 4th century changed the situation. The Synod of Elvira introduced the oldest, established particular law concerning celibacy of continence. Successive synods ordered the clergy to exercise continence due to their service performed to God, and for failing to do so [exercise continence], they were punished by losing their church office. The synod forbade ordaining men who were married a second time, and the so-called spiritual marriages of the clergy with syneisacts. The First Council of Nicaea introduced a law for the whole Church. It not only ordered clergymen to live in a perfect continence, but it also forbade married clergymen from living with their lawful wife. Popes from the 4th and 5th centuries issued decretals ordering the clergy to maintain celibacy of continence, and they justified this by the worship of God. Also Roman state law sanctioned the celibacy of continence existing in the Church.